Короткий зміст “Янголятко” в скороченні

Герой справжнього витвору – юний Олександр – володіючи дуже неординарним і аж ніяк не боязким внутрішнім світом, що не ігноруючи факти людських злочинів, усіляким чином намагався помститися встающим на його шляху життєвим обставинам. Щоб задовольнити власне «Я» він провокував бійки з товаришами, рвав навчальну літературу, щоденно говорив неправду як педагогам, так і матері. Передріздвяний період був ознаменований для Саші відрахуванням з навчального закладу – гімназії. Але даний факт його біографії ніяк не вплинув на те, що його запросили на ялинку в будинок однієї заможної родини. Перед відходом на торжество хлопчиком була отримана прохання, адресована йому його батьком – Іваном Савовичем, страждаючим алкоголізмом, що загубив рук, але добрим десь глибоко всередині людиною. Батько попросив хлопчину принести що-небудь зі свята. Блок, який проводить паралель між «янголят» і «Хлопчиком у Христа на ялинці» Ф.М.
Достоєвського, зазначав, що Сашко був попросту не по своїй волі затягнеш на захід, його як би насильно привели в цей ошатний, казковий вечір. Чим же особливим відрізнявся це свято? Вся обстановка була наповнена негативного роду позитивністю, все було так, як прийнято в більшості зразково порядних сімей: просто, затишно, мирно й кепсько. «Злий хлопчик», як згодом прозвали Олександра, переживав таке почуття, ніби чиїсь металеві долоні тримають його серце, при цьому вичавлюючи з нього решту останні краплі крові.
Несподіваним чином автор приводить нас до так любимої ним кульмінації, що виражається в процесі своєрідної трансформації героя, невід’ємному моменту будь-якого різдвяного твори: у примружених очах Сашки відбилося здивування. На боці святкового дерева, зверненої до нього, і одночасно представляла собою саме слабо освітлене його місце, хлопчикові вдалося помітити те, відсутність чого в його житті формувало картину абсолютної порожнечі і відчуженості, змушувало його відчувати якусь неодушевленность оточуючих людей. У ялинових голках затаївся воскової янголятко, кимось недбало закріплений у процесі приготувань до прийдешнього свята. Схвильований хлопчик відзначив про себе, що вираз обличчя янголятка його не передає ні радості, ні печалі. Воно передавало зовсім інше почуття, незнайоме, що не піддається словесними описами яке не визначається думками. Таке відчуття в змозі зрозуміти тільки створення, подібне йому, ангелочку. Саші жодним чином не приходило усвідомлення того, який невідомої силою вабило його до воскової фігурці … Однак глибоко в душі у нього жевріла впевненість у тому, що він давним-давно знав янголятка, більше того, він завжди його любив.
Спочатку грубо, далі – стоячи на колінах перед власницею будинку, Саша намагався отримати дозвіл забрати ангелика собі. Пізніше, коли прохання хлопчика була задоволена, гостям вдається помітити незвичайне схожість між незграбним за своїм звичаєм гімназистом, одягненим у форму, з якої той давно виріс, і одухотвореним рукою невідомого майстра личком ангелика. Саші, принісши додому фігурку, вдається заразити тим же почуттям свого батька. Якийсь той час не ліцезріт один одного, кожен по-своєму, батько і син віддавалися тузі, сльозам, а також особливому почуттю переполняющей їх радості. Було в тому моменті також почуття, тонкою невидимою ниткою об’єднуюче цих людей, що знищує виниклу колись між ними провалля, що відділяла героїв один від одного, меняющую таке цінне відчуття єдності на повільно вбивають самотність, слабкість і відчай. Незабаром після цього моменту героям вдається заснути. Янголятко ж, залишений біля печі, починає танути. «Ось янголятко стрепенувся, немов для польоту, і впав з м’яким стуком на гарячі плити». У читача виникає важко передане відчуття невідання: дійсно, залишається неясним, чи представляє собою зустріч з янголятком початком або кінцем чудесних миттєвостей.

Посилання на основну публікацію