Короткий зміст “Телеграма” Паустовський

Зміст оповідання дозволено передати навіть в декількох реченнях: незаміжня жінка похилого віку проживає в далекому тихому селі, в житло, спорудженому ще її батьком, великим живописцем. Жінка зовсім стороння для населення села, у неї немає ні знайомих, ні друзів серед них. Надзвичайно, однак, у неї є дочка, яка періодично надсилає матінці готівкові кошти і пише їй короткі послання про те, як вона зайнята і не може відвідати її.

Настає період, коли старіюча мама усвідомлює, що їй ніяк чи не перенести насувається холодну сувору зиму, і вона складає доньці кричуще про допомогу повідомлення. Настя виїжджає з міста тільки через довгий час після отримання неспокійною телеграми про наближення кончини матері. Дочка не встигає ні до ліжка умираючої, ні до похорону. Коли вона прибуває в село, то відчуває найжахливіше в світі жаль, якому нікого в світі не побажає.

Вельми сумний і повчальний розповідь Костянтина Паустовського “Телеграма” свідчить нам про те, що, незважаючи на те, що всі ми дуже зайняті, і всі ми занурені в рутинну роботу, однак випускати з уваги своїх батьків все одно ми не повинні. Любов до батька з матір’ю чудове і вдячне почуття, що відчуває кожне дитя. Час мчить незначно, і дана любов поступово витісняється з переднього плану труднощами і іншими причинами. Уже підріс «дитина», безумовно, любить своїх батьків, проте дана любов вже ніяк не оця, що в ранньому віці. Необхідно турбуватися про батьків і дарувати їм якомога більше нашої уваги.

Читати докладний короткий зміст Телеграми Паустовського

Жовтень стояв на рідкість прохолодний і похмурий. Тесові покрівлі почорніли. Заплутана зелень в саду полягла, і не був в стані доцвесті і опасть єдиний тільки невеликий соняшник біля паркану. Над луками тяглися через річки пухкі хмари. З них нав’язливо розсипався злива. До селі Забір’я неможливо було проїхати.

З кожним днем ​​Катерині Петрівні було важко підніматися з ліжка спостерігати все ту ж картину: кімнатки, в якому місці застоявся гіркуватий аромат застояних печей, запилені газети, що втратили свій первісний колір чашечки на столі, вже давно ніяк НЕ вичищений самовар і полотна на стінах. На них було просто неможливо нічого розібрати. Може бути, причина того темне освітлення, а може бути, в очах Катерини Петрівни виникла темна волога. Старовинний будиночок, в якому вона доживала своє сторіччя, був створений її батьком, знаменитим живописцем, і був під охороною районного музею. Я кожного дня до Катерини Петрівни приходила дочка місцевого шевця Манюшка і допомагала по господарству.

Часом забігав Тихон, який не забував, як тато Катерини Петрівни створював цей будинок. Одного разу перед початком зими пізно вночі хтось довго грюкав у хвіртку. Катерина Петрівна пішла, поглянути, однак там жодної душі не було. У цю ж ніч вона написала доньці повідомлення з побажанням прибігти до неї якомога швидше. Настя, одна-єдина спадкоємиця Катерини Петрівни, проживала в Ленінграді і дуже рідко їздила до матері. Катерина Петрівна дуже нечасто писала Насті – ніяк не бажала обмежувати, проте замислювалася про неї регулярно.

Настя також ніяк не писала, тільки лише один раз в 2-3 місяці листоноша приносив Катерині Петрівні маленький згорток з грошима. Вона працювала в Спілці художників. Колеги дали їй прізвисько Сольвейг через темно-русявого локон і величезних холодних очей. Вона була дуже зайнята – організовувала виставку юного архітектора Тимофєєва, з цієї причини поклала лист мами в сумку, аж ніяк не читаючи, тільки лише зітхнула з полегшенням, розмірковуючи про те, що в разі якщо мама пише – отже, вона в доброму здоров’ї. У його майстерні вона побачила статую Гоголя. Їй здалося те, що літератор знущально і укорітельно дивиться прямо їй в душу.

Два тижні Настя копалася з влаштуванням виставки. Через кілька днів курьерша принесла Насті телеграму: «Катерина вмирає. Тихон ». Настя прибрала з очей її геть і знову відчула на собі поріцательний погляд Гоголя. В цей же вечірній час Настя відбула в село. Катерина Петрівна ніяк не видужує вже довгий час і поруч її підтримували тільки одиниці. Тихон пішов на пошту, забрав свіжу телеграму, приніс її Катерині Петрівні і стривожено прочитав: «Чекайте, поїхала. Залишаюся весь час любляча дочка ваша Настя ».

Катерина Петрівна принесла подяки Тихону, відвернулася від усіх і зробила вигляд, що заснула. Померла Катерина Петрівна на наступний день. На кладовищі поставили труну, близько свіжої могили, щоб хто прийшов зміг попрощатися. Бабки розкланювалися труні, торкалися чорними ручками до землі. Вчителька наблизилася до гробу, нагнулася, поцілувала суху і втратила життєвий колір руку померлої. Потім стрімко випросталася і почала рухатися до розваленої цегляної огорожі. Стояла вона там довгий ча

Посилання на основну публікацію