Короткий зміст “Сповідь Аврелія Августина”

«Сповідь» – це твір, який став найпершою автобіографією в літературы Європи. Протягом багатьох років воно було зразком для християнських письменників. Твір охоплює лише частину життя Августина Аврелія, але за, то має потрібні і необхідні знання, які допоможуть розвиватися духовно і філософськи, а також стане неоціненним посібником по вихованню релігійних знань. На початку свого творіння він розповідає про своє життя, яка була сповнена пороками і помилками. А тепер він просить вибачення і хоче своїм твором возвеличити Господа.

У цьому творі він показує свій філософський шлях від самого розладу і роздвоєння життя до прагнення до об’єктивного світу і єдності. Зазвичай людина замикається на чуттєвому світі і так знаходить морок і страждання. Він же запитує, невже не видно цієї безодні, що це таке і як з цим бути. Він переноситься в епоху, коли ще не існувало християнство, щоб зуміти вирватися і зрозуміти, як позбавиться від цієї негативної глибини до світла і правди, щоб позбутися себе від гріха і роздвоєння.

У «Сповіді» він показує той відрізок свого життя, коли він відрікся від маніхейства, але ще не прийняв християнство. І єдине, що змушувало його прагнути до світла Божого, це те, щоб воля була достовірною, як власне і існування. Жоден скептик не міг вплинути на нього. Але все, же він знаходив у своїй волі одна вада. Він чинить гріх, але не хоче цього робити і з цього робить висновок, що несвобода – це покарання, яке він терпить.

Виходячи з усього, він робить висновок, що є щось достовірне, що дійсно піднімає над усіма протиріччями, і навіть у розладі пізнається справедливість. Роздвоєння і розлад він відносить тільки до тимчасової дійсності, а ось світ і єднання є вічними ідеалами. Він шукає всесвіт, яка змогла б подолати всі контрасти дійсності і подвійності в єдності світу. Пошук – це тривалий процес, який може заподіювати біль і муки. Також веде міркування, про час і простір.

Він ставить сміливі питання, чи міг Господь створити світ рано чи пізно? Що він зробив до створення світу? І як можна співвіднести нашого творця згодом і вічністю? Щоб дати відповіді на ці питання, він звертає до тлумачення часу Платона і каже, що час це теж створена субстанція.

Він каже, що Бог відноситься до вічності, тому тут не може вити понять «раніше» і «пізніше», недоречно питати його, коли і що він створив, а відповідно і час починає йти з моменту створення світу.

Але все, же він багато міркує про час, про минуле, майбутнє і сьогодення. Він точніше виділяє термін простір, але називає його місцем. Він будує питання логічно і про час і про простір, тому завжди викликає інтерес. Причому вони служать прообразами сьогодні для абсолютно нових образів і асоціацій.

Коли, читаєш цей твір, то з’являється відчуття, ніби відкривається суб’єктивне свідомість, але тут теж проглядається боротьба контрастів, причому активна. Тут він показує психологічний процес, який переживають всі люди, яким віра дістається через боротьбу і зусилля, хто знаходиться в іншому пошуку. Ця праця стала головним духовним фактором, який визначив мислення середньовіччя, а філософські погляди вплинули на християнство в Західній Європі.

З ним твором і вміннями він заклав основи християнської філософії. Він не приймав підхід греків, який включав в себе об’єктивізм і інтелектуалізм. Він вибудував свій підхід, який за основу брав волю, яка стояла попереду розуму. У своїх навчаннях він виступає проти єресей і язичників. Для нього ідеал служила єдність світового боговластія. Своїми працями він зробив неоціненний внесок у розвиток релігії, філософії.

Посилання на основну публікацію