Короткий переказ “Уроки Французького” Распутін

Хлопчику, якому одинадцять років, пора йти в п’ятий клас. Це було в 1948 році. Але через те, що живе далеко, доводиться переїжджати в райцентр до знайомої мами, з якою вона домовилася. Дядя Ваня шофер, підвіз хлопчика в останню неділю серпня до вулиці Кам’яної, де йому належало квартирувати. Висадив, вивантажив вузол з речами і, поплескавши по плечу, побажав йому удачі.

У той час голод ще не відступив. У мами хлопчика було троє дітей, включаючи його. Він щоб не померти з голоду змушував себе і свою сестру ковтати очки не пророслої картоплі, вівса, зерна та жита. Вони думали, що таким чином в животі утворюються посадки цих культур і їм не доведеться думати про голод. Але врожаю вони так і не відчули.

Думали, що робили щось не так.
Жила сім’я хлопчика не багато, та тільки його вважали найрозумнішим в селі. Добре вчився, та й із задоволенням. Бабусям читав і писав листи, часто перебирав місцеву бібліотеку, і вечорами розповідав з тих книг історії, які від себе частенько прикрашав. А найголовніше в нього часто вірили, коли справа стосувалася облігацій, яких накопичилося, за час війни, дуже багато. І часто в його руках вони ставали виграшними. Нехай не великими виграшами, але на той час і це було за щастя. І йому частенько на радощах за це щось давали. Одного разу дуже жадібному дядькові Іллі, хлопчик виграв 400 рублів, за що той подарував відро картоплі йому під весну, це було дуже не погано на той момент.

І тому все село в один голос твердила його мамі, щоб та віддавала його вчитися. І та, незважаючи на всі труднощі знайшла спосіб як влаштувати його в школу.

Хлопчик навчався і тут добре. Іншого виходу не було. Та й завжди робив уроки, нічого не упускав. З усіх предметів п’ятірки стояли, тільки от по французькому у нього не виходило. Він знав всі правила, міг застосовувати їх, розумів мову, і все інше, але говорити він не міг, в його вимову йому часто заважало його сільське походження. Вчителька – Лідія Михайлівна завжди морщилася, коли він говорив, і знову і знову намагалася пояснити йому техніку вимови окремих звуків. Вдома у нього не виходило працювати над ним, а коли був на уроках трудився не покладаючи рук.

Але як тільки хлопчик залишався один на один, він починав тужити за будинком. Він дуже сумував за мамою, та так, що аж схуд. Мати приїхала до нього в кінці вересня і навіть злякалася за хлопчика, за його здоров’я. Він навіть не витримав і, коли вона їхала, побіг за машиною і плакав. Мати зупинилася і вийшла, сказала, щоб збирався, але хлопчик вчасно одумався і пішов в будинок.

Схуд він не тільки від туги, а і від недоїдання. Мама передавала їжу, але її не вистачало. В основному це була картопля і хліб. Іноді ще сир. Передавала вона раз на тиждень, але вистачало їжі максимум на пару днів. Пізніше він став помічати, що частина дівається кудись у невідомість. Але матері говорити цього він не хотів, так як вона намагалася через усіх сил дістати ці продукти.
Голод там зовсім був не схожий на голод у селі, адже в селі завжди можна було знайти, що поїсти. А тут доводилося постійно думати, як і де чого відхопити. Риболовля не приносила улову. Тільки окропом на ніч рятувався він від голоду. І з нетерпінням чекав, коли йому той шофер дядя Ваня привезе передачку від мами. Але він розумів, що на довго йому не вистачить тієї їжі.

Якось син тієї жінки, у якої жив хлопчик, показав йому, як грають у гру «Чика». Гра проходила на самому кінці міста, він відразу зрозумів, у чому суть. Але грали на гроші, а їх у нього зовсім не було, але зрозумів, що це було б порятунком для нього.

Мама йому присилала 5 рублів, на які він повинен був купувати молоко, у нього було недокрів’я. І ось одного разу, після чергового такого конверта, хлопчик ризикнув грати. Спочатку він програвав, але незабаром він набив руку і виграв перший рубль, більше йому й не потрібно було. Цих грошей вистачило б на півлітра молока.

Однак він став дуже добре грати і зовсім не вмів цього приховувати. І ось одного разу, після чергового виграного рубля, хлопчика підкараулили і побили.

На наступний день він природно прийшов на заняття з побитим обличчям. Його класний керівник хотіла дізнатися, що з ним, але хлопчик не відповідав, а його однокласники все видали. Вона його зовсім не сварила, не виправдовуючи тим самим думки хлопчика. Вона просто запитала, скільки він виграє і на що витрачає гроші.

Відповівши, що на молоко, молода красива і розумна вчителька нічого не сказала. Та тільки в душі вона його шкодувала. Адже перед нею сидів голодний худий сільський хлопчисько, та ще й побитий, без матері і батька в цьому місті.

Вона стала переживати, що лише з французької у нього не п’ятірка і запропонувала позайматися з ним додатково. Хлопчик погодився. І кожен раз після занять Лідія Михайлівна хотіла нагодувати вечерею хлопчика, та той відмовлявся.

І навіть один раз в школу принесли для нього посилку, він думав що це від мами, зрадів, але, відкривши, він зрозумів, що це Лідія Михайлівна хоче його підгодувати, оскільки там були макарони і гематоген а таких продуктів в селі ніколи не було . Він узяв коробку і відніс назад вчительці.

Але з цих пір заняття не припинилися. А навпаки взяли ще більших обертів. Хлопчик став краще говорити і йому легше давалися французькі фрази.

Але одного разу Лідія Михайлівна, запитавши, чи не грає хлопчик знову на гроші, на його негативну відповідь стала розповідати про своїх іграх. І через деякий час вони вже повзали по підлозі, граючи в гру. З цих пір французький відійшов на другий план, а основний час їх додаткових занять займали гри.
Але цьому довелося закінчитися, так як їх побачила директор школи. Після цього Лідія Михайлівна перевелася на Кубань.
Серед зими хлопчикові прийшла посилка. Там були макарони і яблука. Це передала ота вчителька. Раніше хлопчик бачив яблука тільки на картинках, але зрозумів що це саме вони.

Посилання на основну публікацію