Кнут Гамсун «Остання глава» – короткий зміст і аналіз

Ще більш виразно його скептичне ставлення до буржуазної цивілізації позначилося романі Кнута Гамсуна «Остання глава», подібному і за матеріалом, і за деякими ситуацій з «Чарівної горою» Томаса Манна. Дія в обох цих романах протікало переважно в санаторіях, є зменшення, ущільненими подобами суспільства.

Виріс поряд з хутором Даніеля з Утбю санаторій «Торахус» є в «Останній чолі» не тільки форпостом сучасної цивілізації серед гірських лугів та одиноких хуторів, де чоловіки доглядали за худобою і обробляли землю, а жінки пряли шерсть. У Гамсуна він походить на свого роду ковчег, де збираються люди, які шукають порятунку від потопу сучасної цивілізації, від її негараздів і суперечностей. Якщо на хуторі Даніеля все міцно, первозданно: і їжа, і стара міцна меблі, і здорові почуття, і помисли власника хутора, то в санаторії «Торахус» все хистко, оманливе, фальшиво. Не без підстави сільським жителям здавалося, що там, в санаторії, «… люди, що розгулюють по дворах і по доріжках, були не справжні люди».

Гамсун розповідає в «Останній чолі», як хворих годують у санаторії консервами. Власники санаторію – енергійні, але досить продувні ділки, розхвалюють і клімат і джерела «Торахуса», приписуючи їм лікувальні властивості, хоча місцевість, де стояв санаторій, нічим не була примітна. Місцевість як місцевість. Пацієнти санаторію, на жаль, теж не те, за що вони себе видають: англійська аристократка, міледі, виявляється колишньої танцівницею, що володіє компрометуючими одного з її коханих листами. Не зумівши продати їх нікому на предмет шантажу, вона з’їжджає з санаторію, а потім обкрадає свою покровительку, з якою здружилася в «Торахусе». Ще один герой «Останньою глави» Гамсуна, якийсь фінський граф, на прізвище Флемінг, на ділі – виходець зі скромної фінської села, «запозичив» з каси банку, де він служив, велику суму грошей собі на лікування. В іншому він цілком гідний і навіть мужня людина.

Розмови мешканців санаторію, їх побут, розваги, флірти відтворені Гамсуном в «Останній чолі» різко сатирично, і його сатира близька сатирі «Чарівної гори». Особливо критично ставився Кнут Гамсун до ректора Оліверу, пользовавшемуся славою великого вченого і філолога, який балакає ліберальний дурниця про освіту народу і набивати мізки своїх учнів мертвої книжності. Ректор Олівер має відоме типологічну подібність з паном Сеттембріні з роману Томаса Манна. Критично ставиться Гамсун і до іншому пацієнтові санаторію, пану Магнусу, прозваному «Самовбивцею», бо він, випробувавши особисту драму, починає носитися з думкою про те, щоб покінчити з собою. Його теоретизування про метафізику смерті, нагадують міркування про те, що свій сенс існування знаходить лише у смерті, які пізніше стали розвивати екзистенціалісти. Але віталістом Гамсун, що визнавав життя єдиної дійсністю буття, вельми іронічний по відношенню до подібного роду філософам. Тому в фіналі «Останньою глави» він примиряє Самогубця з життям.

Ідею несумісності, конфліктності штучного світу сучасної цивілізації з природними, природними силами життя Гамсун проводить в «Останній чолі» вельми послідовно. Цю конфліктність спочатку розкриває символічний епізод, зображав, як службовці і пацієнти санаторію роздражнили і розлютили бика, купленого у Даніеля для поліпшення столу хворих, яким наскучила їх щоденні консерви. Налите силою, могутня тварина виривається з рук своїх погоничів і кидається на натовп дозвільних глядачів, приводячи її в жах, і скидає з кручі одну з пацієнток санаторію, нещасне, безсловесне створення. Від того, що гине слабкий і безпорадна людина, драматизм сталося лише поглиблюється.

Потім конфліктність між природністю і, отже, як вважає Гамсун, нормальністю сільського життя і неприродністю, ненормальністю сучасної цивілізації проступає у відносинах головних героїв «Останньою глави» – господаря хутора Даніеля і фрекен д’Еспар, однієї з пацієнток санаторію. Фрекен – бентежне істота, що б’ється в тенетах міста, не знаходить собі спокою і місця в житті. Гамсун ставить її в ситуацію, де їй треба вибирати спосіб життя: або залишитися з сумнівним графом Флемінгом, або виходити заміж за Даніеля, який її полюбив.

Життя з Флемінгом обіцяла їй примарне полуавантюрное існування серед оманливих цінностей і приманок сучасної цивілізації. Шлюб з Даніелем означав набуття сенсу буття, бо справа, яким був зайнятий Даніель, – це освячений століттями працю хлібороба, обробного мати-землю. Коливання фрекен д’Еспар обриває в «Останній чолі» гвинтівковий постріл Даніеля, вбила наповал мнимого графа. Даніель потрапляє у в’язницю, а фрекен д’Еспар з сином, якого визнав Даніель, хоча це і не його дитина, залишається на хуторі чекати майбутнього свого чоловіка. Так її існування знаходить сенс і мета.

Роман «Остання глава» писався Гамсуном в складний історичний час, коли над світом пронісся ураган війни і революцій. Будівля старого світу дало тріщину, і фундамент його був підірваний. Майбутнє європейського суспільства малювалося Гамсуну досить похмурим. Він завершив свій роман апокаліптичної картиною пожежі санаторію «Торахус», що супроводжувався загибеллю його мешканців. Вічною і незмінною була лише життя, земні турботи і праці.

Посилання на основну публікацію