Історія створення «Слова о полку Ігоревім»

На сьогоднішній день не можна однозначно тлумачити походження цієї пам’ятки давньоруської літератури. Історія написання «Слова о полку Ігоревім» сама по собі тягне на кілька томів, але ми постараємося розповісти про неї коротко. Є дві основні версії створення поеми:

У 10 столітті її написав один освічений монах, який був в курсі подій. Тоді тільки володарі духовного сану були достатньо грамотні для цього. За середньовічними канонами автор не мав права підписувати свої роботи, так як вважав себе всього лише засобом для донесення божественної волі, тому робота анонімна. Безіменний священнослужитель був стурбований наслідками феодальної роздробленості, коли брат йшов на брата через паювання влади і багатства. Він не смів давати настанови правителям, зате зважився залишити послання їхнім нащадкам, де прямо вказував на необхідність єднання перед обличчям зовнішньої загрози. Згодом рукопис загубилася, але в 18 столітті (в 1788 році) її знайшов дворянин Мусін-Пушкін в Ярославлі. Він був приголомшений масштабом знахідки і переписав вміст стародавнього документа, щоб всі могли оцінити твір, не пошкоджуючи оригінал. Він уже було збирався подарувати шедевр імператриці, як раптом в садибі розгорілася пожежа, і полум’я знищило дорогоцінні сувої. Від них залишилися лише ті переписані варіанти, які зробив Мусін-Пушкін. Надалі вони були переведені з давньослов’янського прислівники на сучасну  мову. Інша версія повідомляє про те, що оригінал був переданий на зберігання представникам царської династії, але була знищена під час пожеж 1812 року.

Друга версія говорить, що викладена вище історія створення твору – вигадка Мусіна-Пушкіна, який написав «Слово о полку Ігоревім» самостійно. У його час було модно нарікати на відсутність руської національної культури, а все знатні люди говорили на іноземних мовах і прагнули перекручувати навіть рідну мову, щоб вона звучала з акцентом. Дворянина і патріота це зачіпало, він хотів вселити в своїх співвітчизників гордість за країну. Тоді-то він і замислив «випадково знайти» найдавнішу книгу, яка вразить усіх своєю пишністю. Він був досить освічений, щоб написати історію про похід князя Ігоря старослов’янською мовою, та й підробити те, що ніхто, крім нього, не бачив, теж не склало труднощів. Потім він у всьому винив пожежа, в якому трагічно вирішилася доля рукопису. Історію його розповіді ми вже знаємо: все з радістю погодилися з тим, що на Русі був автентичний епос, а перед ними – його прекрасний зразок. На користь цієї консперологіческой теорії говорить те, повідомлення про знаходження такого важливого документа оповите таємничістю пожерти берестяні сувої полум’я: ніхто, крім самого відкривача, не бачив першоджерела. Крім того, книга написана в стилі, який перевищує манеру написання більш пізніх літературних пошуків. Наприклад, та ж сама «Задонщина», яка за логікою повинна була бути написана цікавіше і краще з точки зору художності, – казка про білого бичка на тлі «Слова …». Таким чином, Мусін-Пушкін перестарався і написав те, що було б доречно в його столітті, але ніяк не в 10-му.

У сюжет поеми лягли реальні події руської історії. Похід князя Ігоря Святославича описаний в хроніках того часу – Іпатіївському і Лаврентіївському літописах. “Слово о полку Ігоревім” написано незабаром після подій даного походу (в 1187 г).

Посилання на основну публікацію