Історична і фольклорна основа повісті «Тарас Бульба»

Художні твори історичної тематики відрізняються тим, що поряд з розповіддю про що відбувалися насправді події в них є і авторська вигадка.

Розмірковуючи в цьому ключі над повістю Миколи Васильовича Гоголя «Тарас Бульба», слід зазначити, що в описуваному в ній часу немає конкретики, часто навіть складно з точністю визначити, який це вік, – 15, 16 або ж 17. Герої цього твору, в тому числі і головний, Тарас Бульба, не є історичними персонажами. І все ж повість з першого дня її появи на світ відносять до епічним, а часом навіть зараховують до романного жанру. Так в чому ж полягає велика сила і масштабність «Тараса Бульби»?

Обрана тема для Гоголя не випадкова. Він був родом з Полтавської губернії, і в дитинстві із захопленням слухав історії про народних героїв і їх подвиги під час нападу чужоземних загарбників.

Для написання повісті Микола Васильович вивчив багато історичних джерел: українські літописи, дослідження Боплана і Мишецкого. Але вони не задовольнили його жадібний розум і інтерес. Як зазначає письменник, ці матеріали дали лише крихту відомостей і не дозволили зрозуміти всю сутність народної душі.

Тоді Гоголь знайшов рішення проблеми, звернувшись до фольклору, точніше до таких його жанрами, як історичні пісні та думи. Саме там Микола Васильович дізнався все необхідне про характери, побут і звичаї козаків. Цей «живий» матеріал разом з доповненням з наукових джерел, літературно оброблений, привів до появи грандіозного твору – повісті «Тарас Бульба».

Якщо зупинитися більш докладно на фольклорній основі цього твору, то слід відзначити такий, наприклад, основний момент, як триразове повторення. В ході сюжету в запалі битви молодецький козак Тарас три рази гукає козаків. Один раз стала крилатою фразою: «Є ще порох в порохівницях?». І у відповідь отримує запевнення про те, що порох є, сила не ослабла, і не гнуться козаки.

Всі герої Запоріжжя – патріоти, душею віддані своїй вітчизні. І перед смертю, видаючи останній подих, вони продовжують прославляти землю, на якій їм пощастило народитися і жити.

У фольклорних творах оспівується цінність батьківщини, бажання покласти голову для того, щоб рідна сторона була вільною і незалежною. А найстрашнішим гріхом бачиться зрада, зрада батьківщині. Відлуння цього мотиву знаходимо ми і в повісті Гоголя. Молодший син козака Тараса Бульби, Андрій, втративши голову при вигляді молодої полячки, зраджує батька, товаришів, батьківщину. Він переходить на сторону ворога. Такого вчинку немає виправдання. І покарання Андрій отримує від руки рідного батька, який абсолютно безжалісний до зрадника.

А ось старший козачий син, Остап, гине геройською смертю. З гідністю піднімається він на ешафот. Жодного стогону, жодного навіть звуку не вирвалося з його сильною і мужньою грудей. Остап залишається вірним щепленим принципам до самого кінця.

Як герой гине і сам Тарас Бульба. В останні хвилини життя він згадує товаришів, з якими його так багато пов’язує, і матінку-батьківщину. А останні слова бойового запорізького полковника стверджують тільки одне: немає ще на світі такої сили, яка змогла б зігнути справжнього козака.

У повісті «Тарас Бульба» сплетені дві основи: історична і фольклорна. Микола Васильович Гоголь, зображуючи визвольну боротьбу українського народу з поляками, показує читачам сильних духом народних героїв: Тараса Бульбу, його сина Остапа, товаришів. Що стало зразком мужності і патріотизму цей твір буде популярним і актуальним в усі часи.

Посилання на основну публікацію