Ідея твору “Альпійська балада”

У «Альпійській баладі» Биков показав трагедію двох втікачів з німецького концтабору. Російський військовополонений Іван Терешка і італійська дівчина Джулія намагаються сховатися від погоні і пройти через Альпи в партизанський Трієст.

У центрі уваги автора – радянська людина, віра в його ідейну перевагу над фашизмом. Письменник змальовує своїх героїв в момент головного життєвого випробування, в хвилину, «страшніше якої вже не буде». Автор ставить Івана в надзвичайно важкі, трагічні обставини.

Спочатку ми бачимо його на межі смерті, коли він готує вибух, потім поєдинок з комендантом, який теж міг закінчитися смертю, несподівану втечу, все більше ускладнюється і закінчується загибеллю. Іван – сильна, вольова натура, він з тих людей, які будуть битися до кінця. Герой багато готовий віддати, аби знову «стати в стрій, взяти в руки зброю» – в цьому він бачив тепер сенс життя. Вперше Іван зрозумів, що «смерть не найгірше з усіх бід на війні».

Іван Терешка – хлопець непомітний, небалакучий, скромний, совісний.

Це улюблений Биковим, судячи з перших повістей, тип героя. Однак раніше люди такого складу характеру були серед своїх – на передньому краї чи в оточенні, іноді з останньою гранатою в руках. У цьому творі герою уготовані нові випробування: полон, знущання, нелюдські умови існування, в яких зберегти гідність, волю до опору і боротьби – вже подвиг. «У полку він нічим не виділявся серед інших піхотинців», – йдеться в повісті про Івана, а ось в полоні з’ясувалося, на що він здатний і які сили таїлися в його душі. Тут виникає така важлива для Бикова тема морального випробування.

Биков показує стійкість і завзятість Івана Терешки, який в четвертий раз втік з полону.

Знаючи з досвіду, що під час втечі зустріч з людиною завжди несе небезпеку, а особливо з божевільним німцем, герой і тоді не вирішується на вбивство беззбройної людини. «Досвід усіх його пагонів підказував, що саме такі от обставини найчастіше виявлялися для втікачів фатальними».

Таким чином, тривале перебування в полон не обескровило Івана духовно. Він продовжує ходити законами людської совісті. Незважаючи на неврівноваженість, зрозуміле роздратування, навіть грубість по відношенню до несподіваної і небезпечної супутниці, Терешка з часом починає відчувати сильну внутрішню потребу її присутності.

Іванов не відштовхнув від себе Джулію з тієї ж причини, з якої потім не зміг застрелити австрійця-лісника («вбивати беззбройного не дозволяла совість») і божевільного німця- «гефтлінга», який в кінці навів на Івана і Джулію еесівську облаву. Забираючи у австрійця хліб і куртку, Терешка буде «запекло» проклинати тих, «з чиєї волі він змушений був піти на таку справу. Хіба він розбійник з великої дороги або грабіжник?».

Герої Бикова, яких випадок несподівано звів разом під час втечі з заводу, готові на будь-які зусилля заради кінцевої перемоги – дістатися до партизанського Трієста. Пізнавши неволю і рабство, вони знали ціну цієї перемоги. Саме тут виникає проблема морального вибору, що вирішується автором на користь мужності, яка визначила всі подальші дії в «Альпійській баладі».

Показуючи потворне, страшне обличчя війни письменник разом з цим поетизує любов Івана і Джулії.

Любов підносить героїв, змушує заново відкривати в собі якісь їм самим невідомі душевні струни. Любов розглядається в оповіданні як велике випробування і як велике щастя.

В. Биков оспівав мужність і стійкість російського солдата, розкрив його героїчний характер. У фіналі твору простежується думка автора про те, що його герой здобув моральну перемогу над ворогом, що не здався, не принизився, що не злякався і, здавалося, в безвихідному становищі знайшов можливість врятувати Джулію, не думаючи про себе.

У творі про смерть Івана Терешки немає прямого авторського повідомлення: «Його здивування обірвав скажений удар в груди, нестерпний біль пронизав горло, на мить промайнуло в очах похмуре небо, і все назавжди погасло…».  Тут автор використовує принцип «поетичної недомовленості», характерний для військової прози 60-80-х років.

У композиції «Альпійської балади» Биков вперше так відкрито показує поєднання часових пластів.

У читацькому сприйнятті виявляється зв’язок з минулим і сьогоденням, в сприйнятті героїв – з сьогоденням і майбутнім. В кінці повісті автор наводить лист Джулії, з якого читач дізнається про її порятунок і народження сина Івана. Тут ми спостерігаємо авторську ідею про часом незримі, але міцні зв’язки поколінь. Лист написано через двадцять років після описуваних подій. Він стверджує вічне безсмертя Івана, всеперемагаючу силу любові, яка не згасла з часом.

Посилання на основну публікацію