Гоголівські традиції в романі «Майстер і Маргарита»

Михайло Опанасович Булгаков – письменник початку 20 століття. У російській літературі існувала тенденція – боротьба з чортом. Її ми знаходимо і в творчості великого автора. І в цьому ясно видно продовження традицій Миколи Васильовича Гоголя, який зображував як самого чорта, так і місце її проживання – пекло.

Про роман «Майстер і Маргарита» сам автор говорив, що він про диявола, можливо, тому гоголівські традиції в ньому найбільш яскраво проявляються.

Якщо ми візьмемо, наприклад, такий твір Миколи Васильовича, як «Мертві душі», то побачимо місто N. Пора року в цьому місці абсолютно не зрозуміло, населяють його дрібні чорти. Хоча сам диявол відкрито не оголошується.

Що стосується Булгакова, то тут-то диявол помітний, ми бачимо його дії, і мешкає він у Москві, нехай і тимчасово. У місті нестерпне пекло, за день так насмажить, що і вночі неможливо знайти полегшення. Вся ця обстановка нагадує справжнє пекло. Напевно, не дарма це місце і вибирає Воланд. А, може бути, він своєю появою і нагнітає цей пекучу спеку?

Ще одним важливим мотивом, що зв’язує творчість двох авторів, стає зображення місяця на небі. У Булгакова герої під її впливом починають здійснювати неоднозначні вчинки: Іван Бездомний перестає складати, Майстри наздоганяє хвилювання і тривога. І все це тільки після одного погляду на земний супутник. Місяць на сторінках роману ніби язичницька богиня. Але місяць – це ще й коло, а така форма у Гоголя символізує вічність і замкнутість того, що відбувається.

А якщо ми проаналізуємо сцену балу Сатани? Це справжнісіньке скупчення чортів, точніше навіть сказати, «мертвих душ». Це не справжні люди, вони втратили свій вигляд, це мерці. Булгаков пішов по шляху, наміченому Гоголем: Чичиков збирає мертві душі, щоб їх «воскресити», а в романі «Майстер і Маргарита» вони вже живі.

Михайло Опанасович пропонує і головний спосіб воскресіння – віру. Всім буде віддано саме по вірі. Більш дієвого способу неможливо знайти або придумати!

Хочеться відзначити і ще один момент схожості між письменниками: гра в шахи, де суперниками за дошкою стали Воланд і Бегемот. У Гоголя ми теж бачимо таку гру: між Чичикова і Ноздрьовим.

Бегемот – невиліковний шахрай. Його король, врешті-решт, розуміє, чого хоче від нього грає, розлютився, зняв свої королівські наряди і втік з дошки. Таким чином Бегемот показує, що вражений. На відміну від Ноздрева, ніяк цього не визнає.

Недарма ми торкнулися саме ці шахові турніри. Вони на сторінках творів виступають як своєрідні поєдинки між добром і злом. Бегемот зшахраювати, тобто зрадив, і це, звичайно ж, натяк на розп’яття цілителя і проповідника Ієшуа через зраду і неможливості визнати правоту прокуратора Іудеї Понтія Пілата.

Але зло не буває вічним, його можна перемогти і пройти сріблястою місячної дорогою на шляху до добра.

Ось ті паралельні мотиви, які можна знайти у двох авторів у відомих творах: «Мертві душі» і «Майстер і Маргарита».

Посилання на основну публікацію