Гоголь «Вій» – короткий зміст

«Вій» – третя повість з гоголівської збірки «Миргород» (перша – «Старосвітські поміщики», друга – «Тарас Бульба», четверта – «Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем»).

Хома Брут, студент-філософ київської духовної семінарії (бурси), раз був відпущений на канікули, йшов додому пішки і по дорозі заночував на хуторі в однієї старої.

Вночі стара увійшла до Хоми з дивно горіли очима, схопилася йому на спину і стала поганяти мітлою. Брут з жахом зрозумів, що вона – відьма.

З надзвичайною швидкістю Хома скакав на просторі, несучи відьму на спині. Трохи оговтавшись, він почав вимовляти молитви і зумів вистрибнути з-під старої. Хома сам скочив до неї на спину, підхопив лежало на дорозі, поліно і став бити її ім. Старуха спочатку кричала диким, хрипким голосом, але потім звук його почав робитися приємніше і чистіше. Відьма впала на землю, і Брут з подивом побачив, що перед ним лежить не стара жінка, а бездушна дівчина надзвичайної краси.

Вже зовсім недалеко блищали золоті глави київських церков. Хома кинув відьму, побіг до міста і незабаром став забувати про дивну подію.

Тим часом стало відомо, що дочка одного з найбагатших навколишніх сотників повернулася з прогулянки вся побита і перед смертю побажала, щоб три дні після кончини відхідну по ній читав семінарист Хома Брут. Ректор академії викликав Хому до себе і наказав йому їхати до сотника, разом з надісланими за ним провідниками козаками.

Філософ відчув недобре, але діватися було нікуди. Він поїхав до сотника, збираючись втекти при першій же можливості. Однак козаки пильно стежили за ним по дорозі і доставили на хутір до свого пана.

Сотник дивувався, чому дочка доручила читати відхідну нікому не відомому Хомі, але мав намір у що б то не стало виконати її бажання. Пан повів філософа до гробу дочки. Хома здригнувся, дізнавшись в ній ту саму відьму, яка каталася на ньому вночі.

На заході труну віднесли до церкви на краю села. Пізно ввечері Хома і місцеві козаки сіли вечеряти біля Сотниковій кухні. Всі навперебій говорили, що померла панночка була відьмою, що зробила землякам багато зла. Розповідали історії про те, як вона пила кров з живих людей, як заїздила до смерті закоханого в неї псаря Микиту.

Четверо козаків відвели Хому до церкви, де стояла труна, і замкнули там. Філософ відчував сильну боязкість, хоча і встиг за вечерею підкріпити себе кухлем пальника. Він почав читати молитви, весь час поглядаючи на труну – і раптом побачив, як панночка підвелася, встала і пішла по церкві.

Хома в страху окреслив навколо себе коло і став читати ще голосніше. Відьма зі сказом намагалася зловити його руками, але не бачила свою жертву і тому не знаходила її. Через коло синій труп панночки не міг переступити: він завжди зупинявся на самій рисі. Відьма повернулася в труну, і він став літати по церкві, однак теж не міг подолати риси кола. Панночка і труну повернулися на своє місце лише після першого крику півнів.

Вранці козаки відчинили двері церкви. Змучений Хома поспав і пообідав. Увечері його знову відвели в храм і замкнули в ньому.

Хома знову накреслив коло і став читати. Труп піднявся з труни і став перед ним на самій рисі, клацаючи зубами і бурмочучи незрозумілі заклинання. По церкві пройшов вітер, у вікна стали битися якісь бридкі, крилаті створіння… Все знову скінчилося по першому крику півня. Прийшли вранці козаки знайшли Хому ледь живим. За ніч він весь посивів.

Філософ заявив сотникові, що більше не буде читати молитви за його дочки. Але пан наполягав, щоб він провів в церкві останню, третю ніч, погрожуючи інакше розправитися з ним батогами. Коли Хома спробував бігти через панський сад, козаки сотника наздогнали його і повернули назад.

Хому замкнули з труною втретє. Панночка знову піднялася, сіпаючись в судомах. Сонми прилетіла нечистої сили, вибивши в церкві вікна та двері, стали носитися навколо філософа. Але ніхто зі страховиськ не бачив його, поки відьма не наказала привести царя гномів, Вія.

Клишоногий Вій був весь покритий землею. Його ноги і руки нагадували жилаві, міцні коріння, а довгі повіки висіли до самої землі. Страшним голосом Вій повелів підняти собі повіки. «Не дивись!» – Шепотів Хомі внутрішній голос, але він не втримався і глянув. «Ось він!» – Закричав Вій, втупивши на Хому залізний палець.

Нечисть кинулася на нещасного, і він тут же помер від страху.

Збуджені гноми пропустили перший крик півня. Вони почули тільки другий, коли рятуватися їм було вже пізно. Духи кинулися з церкви, але не встигли вилетіти з неї, загрузли у дверях і вікнах. Вранці жителі села жахнулися від страшної картини. Церква, куди за покликом відьми приводили Вія, була закинута. Вона заросла травою і бур’яном, і тепер уже ніхто не знайде до неї дороги.

Посилання на основну публікацію