Людина, схильна ідеалізувати малоросійську історичну старовину, Гоголь, ймовірно, з особливою любов’ю писав повість «Тарас Бульба». Сучасне життя України здавалася йому сірим і нудним [1], тут не було місця для розмаху його уяви, не було людей «цікавих» в романтичному стилі. Не бачив тут Гоголь, мабуть, нікого крім «существователей», животіючих несвідомої життям. Цей недолік (відсутність людьми цілей у житті, нерозуміння ними її сенсу) завжди особливо обурював Гоголя. Ось чому його більше справжнього цікавило минуле Малоросії той час, коли вона жила бурхливої історичної життям, коли сповнена «сенсом» було життя всякого козака, коли не було ненависних йому пошляків, а були «борці» за батьківщину, за віру. Тому, пишучи свого «Тараса Бульбу», Гоголь, ймовірно, відпочивав душею, сіра дійсність навколишнього житті не гальмувала його уяви, і вільно створювало воно героїчні образи і картини, вивищують душу. Завдяки цьому, Гоголю вдалося у своїй повісті створити історичну «епопею козацтва». Справді, розмах його творчості в цій повісті чисто епічний, цілу епоху народної історії зумів він втілити в грандіозному вигляді Тараса; в особі свого героя йому вдалося вловити яскраві національні риси свого народу. У деяких деталях цієї повісті (описах, порівняннях) Гоголь піднімається до прийомів епічної творчості [2].
Однак, Е. А. Котляревський, оцінюючи з цієї точки зору «Тараса Бульбу» Гоголя називає автора «не історик, а слагатель нової билини, у якої він іноді навіть запозичує обертів».
Але це зауваження чи цілком вірно: будучи поетом-художником, який був натхнений народними переказами і піснями і звідти виніс своє проникнення в дух народу, в його сили і героїв, Гоголь, звичайно, в той же час, був і істориком. Інтерес до історії Малоросії був у нього чимось органічним: серед юнацьких його дослідів зустрічаємо ми вже початок повісті з життя козаків; ці козаки постійно фігурують у його «Вечори», то підіймаючись до героїчного образу пана Данила (в повісті «Страшна помста»), то опускаючись до комічних обрисів Чуба в «Ночі перед Різдвом» та ін. Як справжній історик, вдивлявся Гоголь і в причини , що створили козацтво, і намагався оцінити ті слідства, які неминуче випливали з цього складного явища. Ми знаємо, що Гоголь збирався написати навіть обширну історію Малоросії; у своїх «Арабесках» характеризує «малоросійські пісні», він багато говорить про тих історичних умовах, які створили богатирський розмах російської душі, що виразився в освіті Запорізької Січі. Та й у повісті «Тарас Бульба» не раз Гоголь відхиляється убік історії, багато фактів з життя своїх героїв пояснює умовами тогочасного життя. Як історик, Гоголь сумлінно вивчав минуле Украйни і по вченим працям, і за джерелами, і за народними творами, і за записками сучасників. Якщо тим не менш, він багато чого невірно зрозумів у минулому Малоросії, якщо вніс до «Тараса Бульбу» дещицю вимислу, то це ще невелика вина, при тодішньому стані науки навіть історія великої Русі не була ще витлумачена скільки-небудь задовільно.
Головна помилка Гоголя, як історика, полягала в тому, що він вніс романтичне фарбування в історичне життя України: таких «полковників», як Бульба, він представив якимись феодальними лицарями які мають свої «полиці», самі вирішують питання війни і миру. Тут і відзначається найбільше відтінок літературної вигадки – простимі, втім, белетристу. У той час полковники були «виборні» і над своїм полком не мали тієї влади, яку згодом поміщики придбали над своїми кріпаками. Таким чином, відношення панів до кріпаків Гоголь переніс в історію XV ст., Довільно надавши цим відносинам феодальний характер, що було помилкою. Очевидно, що романтична література, з її замками, феодалами і самовладними середньовічними баронами, зробила, в цьому відношенні, надмірний вплив на Гоголя і спотворила історичну вірність його повісті. Така ж тенденція надати козацтву характер лицарського ордену намічається і в зображенні життя Запорізької Січі.
Романтизм завадив Гоголю і чітко уявити психологію деяких дійових осіб. Якщо бездоганно намальований Тарас і його син Остап, то абсолютно фальшиво представлений Андрій. Козак грубого XV століття представлений якимось «романтичним коханцем», з найтоншими настроями витонченої, чутливої душі. Але історична цінність повісті, незважаючи на присутність частки літературної вигадки, все-таки велика. В образі Тараса Гоголю вдалося зобразити дійсно національний тип.
Loading...
