Гоголь «Тарас Бульба» – історія і вигадка

Людина, схильна ідеалізувати малоросійську історичну старовину, Гоголь, ймовірно, з особливою любов’ю писав повість «Тарас Бульба». Сучасне життя України здавалася йому сірим і нудним [1], тут не було місця для розмаху його уяви, не було людей «цікавих» в романтичному стилі. Не бачив тут Гоголь, мабуть, нікого крім «существователей», животіючих несвідомої життям. Цей недолік (відсутність людьми цілей у житті, нерозуміння ними її сенсу) завжди особливо обурював Гоголя. Ось чому його більше справжнього цікавило минуле Малоросії той час, коли вона жила бурхливої ​​історичної життям, коли сповнена «сенсом» було життя всякого козака, коли не було ненависних йому пошляків, а були «борці» за батьківщину, за віру. Тому, пишучи свого «Тараса Бульбу», Гоголь, ймовірно, відпочивав душею, сіра дійсність навколишнього житті не гальмувала його уяви, і вільно створювало воно героїчні образи і картини, вивищують душу. Завдяки цьому, Гоголю вдалося у своїй повісті створити історичну «епопею козацтва». Справді, розмах його творчості в цій повісті чисто епічний, цілу епоху народної історії зумів він втілити в грандіозному вигляді Тараса; в особі свого героя йому вдалося вловити яскраві національні риси свого народу. У деяких деталях цієї повісті (описах, порівняннях) Гоголь піднімається до прийомів епічної творчості [2].

Однак, Е. А. Котляревський, оцінюючи з цієї точки зору «Тараса Бульбу» Гоголя називає автора «не історик, а слагатель нової билини, у якої він іноді навіть запозичує обертів».

 

Але це зауваження чи цілком вірно: будучи поетом-художником, який був натхнений народними переказами і піснями і звідти виніс своє проникнення в дух народу, в його сили і героїв, Гоголь, звичайно, в той же час, був і істориком. Інтерес до історії Малоросії був у нього чимось органічним: серед юнацьких його дослідів зустрічаємо ми вже початок повісті з життя козаків; ці козаки постійно фігурують у його «Вечори», то підіймаючись до героїчного образу пана Данила (в повісті «Страшна помста»), то опускаючись до комічних обрисів Чуба в «Ночі перед Різдвом» та ін. Як справжній історик, вдивлявся Гоголь і в причини , що створили козацтво, і намагався оцінити ті слідства, які неминуче випливали з цього складного явища. Ми знаємо, що Гоголь збирався написати навіть обширну історію Малоросії; у своїх «Арабесках» характеризує «малоросійські пісні», він багато говорить про тих історичних умовах, які створили богатирський розмах російської душі, що виразився в освіті Запорізької Січі. Та й у повісті «Тарас Бульба» не раз Гоголь відхиляється убік історії, багато фактів з життя своїх героїв пояснює умовами тогочасного життя. Як історик, Гоголь сумлінно вивчав минуле Украйни і по вченим працям, і за джерелами, і за народними творами, і за записками сучасників. Якщо тим не менш, він багато чого невірно зрозумів у минулому Малоросії, якщо вніс до «Тараса Бульбу» дещицю вимислу, то це ще невелика вина, при тодішньому стані науки навіть історія великої Русі не була ще витлумачена скільки-небудь задовільно.

Головна помилка Гоголя, як історика, полягала в тому, що він вніс романтичне фарбування в історичне життя України: таких «полковників», як Бульба, він представив якимись феодальними лицарями які мають свої «полиці», самі вирішують питання війни і миру. Тут і відзначається найбільше відтінок літературної вигадки – простимі, втім, белетристу. У той час полковники були «виборні» і над своїм полком не мали тієї влади, яку згодом поміщики придбали над своїми кріпаками. Таким чином, відношення панів до кріпаків Гоголь переніс в історію XV ст., Довільно надавши цим відносинам феодальний характер, що було помилкою. Очевидно, що романтична література, з її замками, феодалами і самовладними середньовічними баронами, зробила, в цьому відношенні, надмірний вплив на Гоголя і спотворила історичну вірність його повісті. Така ж тенденція надати козацтву характер лицарського ордену намічається і в зображенні життя Запорізької Січі.

Романтизм завадив Гоголю і чітко уявити психологію деяких дійових осіб. Якщо бездоганно намальований Тарас і його син Остап, то абсолютно фальшиво представлений Андрій. Козак грубого XV століття представлений якимось «романтичним коханцем», з найтоншими настроями витонченої, чутливої ​​душі. Але історична цінність повісті, незважаючи на присутність частки літературної вигадки, все-таки велика. В образі Тараса Гоголю вдалося зобразити дійсно національний тип.

Посилання на основну публікацію