Гоголь про значення церковної поезії

З історико-літературного погляду цікаві ті частини «Листування» Гоголя, де він говорить про російської поезії. Гоголь відзначає органічний зв’язок російської лірики з поезією давньоруської, церковної. Він вказує, що російські поети навіть XVIII століття черпали і образи, і настрої з Св. Письма. Ломоносов, Державін, Пушкін, Мов дають йому особливо багато підстав для цього твердження. Вихваляння Росії, російського царя в нашій поезії є відгомін того напіврелігійні пафосу, з яким про царів і батьківщині йдеться тільки в Старому Завіті. І Гоголь рекомендує ліричному поетові свого часу Старий Завіт, кажучи, що там джерело вічної і піднесеною, божественної поезії. З християнських церков він віддає перевагу православної: у ній більше турбот про небесне, в ній більше смиренності, більше любові до людей, більше гуманності. «Святі отці» і «Златоуст» – кращі книги для народу, говорить Гоголь. У цих словах перед нами знов воскресає стара, допетровська Русь, коли ці книги були настільними у російського грамотея.

Посилання на основну публікацію