Двуканальне усне мовлення. Парамова

Мовознавці, вивчаючи усну мову, зробили переконливий висновок, що вона структурно відрізняється від письмової. Структурні відмінності книжково-письмовій та усно-розмовної форм мовлення не випадкові і свідчать про їх принципову різницю в плані передачі інформації. Якщо в письмовій мові у нас один канал інформації (сам текст), то в усному мовленні каналів інформації два: а) інформація, яка безпосередньо міститься в виголошених словах, і б) інформація, яку слухач отримує крім слів, яка супроводжує мови і в тій чи іншій мірі пов’язана зі словами. «Слова були для них порожнім звуком, зате погляди, усмішки, тембр голосу, найнезначніші рухи крім них вели між собою неумолчний бесіду» (Р. М. дю Гар. Сім’я Тібо). Людина, переходячи від письмової мови до усної, несвідомо включає другий – несловесний – канал інформації, і це автоматично перебудовує перший – словесний, або мовний, – канал.
Другий канал – це функціонування тілесних знаків, серед яких виділяють оптико-кінетичну систему (жести, міміка, пантоміма), паралінгвістіческіх і екстралінгвістичну (вокализация, інтонування, сміх, покашлювання та ін.), Систему організації простору – часу (дипломатичний протокол), систему візуальних контактів («контакт очей») [Герасимова 2004: 180].
Другий канал іменують параязиком (іноді параречью). До несловесной каналу інформації – параязику – традиційно відносять паракінесіку і парафоніку.

Посилання на основну публікацію