«Двадцять перше. Ніч. Понеділок» – аналіз вірша Ахматової

✅ «Двадцять перше. Ніч. Понеділок» Ахматової – один з найважливіших віршів в ранній період творчості поетеси. Його аналіз дозволяє зробити висновок про те, що даний видатний вірш вона написала, будучи зовсім молодою, але вже вдосталь потерпілої від життя. Робота характеризує переломний момент для жінки і тому допоможе зрозуміти її стан і думки.

Історія створення і тематика

Складний для поетеси період почався в 1917 році. Причиною тому була не тільки революція, що стрясала її рідну Росію, але і те, що розбіжності з чоловіком траплялися все частіше і були все серйозніше. Ахматова також почала сумніватися в наявності у неї таланту, хоча збірки її поезій були тепло прийняті народом і літературними критиками.

Історія написання вірша безпосередньо пов’язана з душевним станом Анни Андріївни та її сильними переживаннями. Поетеса відчувала, що її шлюб поступово тріщав по швах, він розпадався. Жінка була розчарована в собі, адже дозволила почуттям до чоловіка Миколи Гумельова повністю їй заволодіти, а серце в підсумку виявилося розбитим. Анна була обдурена у своїх надіях на ці відносини і тепер ставилася до любові без колишньої пристрасті і тремтіння.

Вірш опубліковано Ахматової в рік свого написання в збірці “Біла зграя”, в якому Анна постала перед читачем в абсолютно новому поетичному образі. Анна розповідає про те, як розчарувалася в любові. Це прекрасне почуття лірична героїня пережила сповна, але після саме через нього вона стала нещасною. І тому поетеса говорить про любов з якоюсь іронією, немов вважає саму ідею її існуванням казкою, придуманої кимось одного разу.

Але під час читання твору не йде відчуття того, немов за всіма цими словами зречення насправді ховається тихий смуток за втраченим почуттям до колись коханого чоловікова.

Композиція твору

Композиція вірша розвивається лінійно, що не дозволяє читачеві повністю пізнати внутрішній світ ліричної героїні. Перша строфа не характерна для творчості Ахматової. У ній вона немов описує час і місце дії “Двадцять перше. Ніч. Понеділок. Обрис столиці в імлі” Від цього створюється відчуття, що Анна розмовляє сама з собою або робить запис в щоденник. Цим жінка підкреслює, як раптово прийшла до неї настільки важлива думка — вона вирішила, що любов просто вигадка. Ідея, що любові не існує – результат особистого досвіду Ахматової.

Продовжуючи ідею, Анна каже, що люди легко повірили в цю вигадку і досі живуть, вірячи в обман. Друга строфа також наповнена розчаруванням, поетеса з презирством відгукується про побачення і всім, через що проходять закохані. Вона стверджує, що ніякої любові немає в цьому світі, а віримо ми в неї, тільки щоб урізноманітнити буденне життя.

У третьому завершальному чотиривірші розкривається основна ідея про те, що лірична героїня, втративши віру в цю ілюзію, втратила і радість в житті, можливість спокійного існування. Але водночас Анна Сергіївна вказує, що це прозріння доступно не всім, та й сама вона б з радістю його не пізнавала.

Останні рядки вірша змушують задуматися, що саме вклала в нього Ахматова — вона хотіла висміяти всю високу значимість любові або ж це пізнання справжнього почуття, відмінного від того, що оселилося у звичайній свідомості людей. Адже в той період жінка часто зустрічалася з Б. Анрепом – він подобався їй, але почуття обов’язку перед Сином і чоловіком так і не дозволили їй почати з ним відносини. Можливо, саме зустріч з цим чоловіком породила в ній нове, невідоме раніше почуття.

Жанр і художні засоби

Твір відноситься за жанром до ліричного вірша. У ньому Анна описала свої почуття через образ ліричної героїні. Вона, здавалося б, настільки молода, але вже встигла розчаруватися в головному — в любові і це стало причиною її відчаю. Вірш написано тристопним анапестом. За рахунок цього автору вдалося надати рядкам форму роздумів.

Проводячи аналіз вірша «Двадцять перше. Ніч. Понеділок»Ахматової, не можна не відзначити, що поетеса зробила його надзвичайно простим. Нею було використано тільки два засоби виразності:

  • епітет «любовні пісні»;
  • метафора «почиет на них тиша”.

Епітет при цьому відіграє велику роль у вірші — він розкриває всю іронічність нинішнього світогляду героїні, яка до цього і сама радісно писала любовні пісні.

Настільки мала кількість тропів акцентує розбите душевний стан розчарованої в любові жінки, адже їй не до високих слів і крилатих виразів. І тому твір не стає сухим або менш ліричним.

Посилання на основну публікацію