Долі людей та країни в повісті Довлатова «Наші»

Згідно початковим задумом автора, глави цієї книги створювалися як самостійні оповідання і друкувалися в періодичних виданнях в другій половині 1980-х років.

Кожна глава Наших присвячена реальним особам, родичам Сергія Довлатова – його дідусям і бабусям, батькам, дядькам і тіткам, дружині, дочці і навіть улюбленого собаку Глаші. Ця книга – свого роду портрет родини письменника.

Герой та обставини
Долі всіх цих людей розвивалися в умовах життя в Радянському союзі і, як наслідок, виявилися не надто щасливими. Сам Довлатов, який емігрував до Сполучених штатів, вже пише про своє ставлення до батьківщини з деяким сарказмом, згадуючи політичну агітацію, брак продуктів і життя в комунальних квартирах.

Про це ж він згадує, коли пише про своїх родичів, зіставляючи життя зарубіжну і життя в Союзі. Наприклад, в оповіданні, присвяченому дядькові Леопольду, Довлатов згадує його листування зі своїм батьком:

Свою бідність Леопольд зображував так: Мої будинку потребують ремонту. Автомобільний парк не оновлювався чотири роки…

Листи мого батька звучали куди більш райдужно:… Я – літератор і режисер. Живу в невеликій затишній квартирі. (Він мав на увазі свою перегороджену фанерою кімнатку.) Моя дружина поїхала на машині до Прибалтики. (Дійсно, дружина мого батька їздила на профспілковому автобусі в Ригу за колготками.) А що такий інфляція, я навіть не знаю…

Також він описує подарунки, якими обмінювалися ці брати, а також те, як вперше зустрівся з дядьком Леопольдом за кордоном. За цими епізодами видно, наскільки змінювалося ставлення людини до батьківщини після переїзду до США.

Ставлення людини до батьківщини
Однак саме в еміграції стає зрозуміло, що загалом-то Довлатов любить цю дивну батьківщину, разом з усіма її проблемами і неприємностями.

Особливо зворушливо це показано в розділі, присвяченому улюбленої собачці Довлатова, фокстерьерше Глаші:… іноді тихенько стогне. Можливо, їй сниться батьківщина. Наприклад, невеликий частик в томаті. Або сквер у Щербакова провулку….

Але обставини не дозволяють там залишитися: сам Довлатов, його дружина, мати і дочка, а також вірна собачка, змушені емігрувати.

Довлатов сприймає як батьківщину не тільки Радянський союз. Очевидно, деякою своєю прабатьківщиною він вважає Вірменію, і це підкреслюється в оповіданні, присвяченому дідусеві, виховання і гарячий кавказький вдачу якого Довлатов згадує.

Інший же його дід був селянином, і від нього Довлатов перейняв безліч дивних звичок, за які пізніше лаяла його дружина.

Розвиток внутрішнього світу героя
У збірці оповідань також видно, що у Довлатова з дитинства були умови для розвитку своєї особистості, для освіти: його тітка була редактором, мати – коректором, батько іноді писав вірші.

Довлатов в кожному оповіданні звертає увагу читача на те, що сім’я його була немов політично недоречною в Радянському союзі. Тому письменник і опинився в Америці, де народився його молодший син – вже громадянин США. Це те, до чого прийшла моя сім’я і наша батьківщина – песимістично завершує Довлатов розповідь про своїх рідних.

Посилання на основну публікацію