Чехов «Палата № 6» – короткий зміст

Стоїть в лікарняному дворі невеликий, обшарпаний флігель для утримання божевільних називається палатою номер 6. У сінях його на купі старих матраців і халатів лежить сторож – відставний солдат Микита. Крім сіней у флігелі є лише одна велика кімната, де стоять ліжка п’ятьох схиблених. З них особливо впадає в очі Іван Дмитрич Громов, чоловік років тридцяти трьох, колишній чиновник, одержимий манією переслідування. Він часто починає говорити, гаряче й рвучко розмірковуючи про людську підлості і насильстві, зневажає правду.

Батько Івана Дмітріча був відданий під суд за розтрати, а майно сім’ї – конфісковано. Юнакові-синові довелося добувати їжу дешевими уроками. Нужда і приниження постійно посилювали в ньому душевну тривогу, поки він не став уявляти, що може бути помилково безвинно заарештований. Так Іван Дмитрич потрапив в палату № 6.

Місцевим лікарняним доктором був Андрій Ефімич Рагин, людина благонамірений і освічений, але без великої сили волі. Спочатку Андрій Ефімич ставився до своїх обов’язків старанно, проте недоліків в лікарні було так багато, що він незабаром опустив руки і переконав себе в неможливості виправити становище. Але духовні інтереси далеко не цілком згасли в ньому. Рагин дуже любив вечорами читати, в основному твори з історії і філософії. Часто приходив до нього поштмейстера Михайлу Аверьяничу доктор скаржився, що в місті немає освічених людей, здатних підніматися над вульгарністю.

У лікарні незабаром з’явився й інший – молодий – лікар, на прізвище Хоботов. Малоосвічена і некультурний індивід, він при лікуванні покладався на популярну книгу рецептів, але заздрив своєму немолодому начальнику Андрію Юхимовича і мріяв зайняти його місце.

Андрій Ефімич майже не бував в палаті номер 6. Раз зайшовши туди випадково, він розговорився з неспокійним Іваном Дмітріча. Бачачи, що цей божевільний колись був добре освічений, Рагин став переконувати його не нарікати на життя, піднятися вище свого нещастя і піднестися духом так, щоб не помічати мук неволі. Іван Дмитрич висміяв таку філософію, сказавши, що вчити безстрастю можуть лише задоволені й ситі люди, які не зазнали в житті істинного страждання. Доктор не погодився з хворим, але був сильно вражений його палкою промовою. Іван Дмитрич здався йому набагато цікавіше і глибше всіх міських обивателів.

Андрій Ефімич став ходити в палату № 6. Розмовляти з Іваном Дмітріча стало потребою для нього. На слова про те, що мудрець зневажає страждання, Іван Дмитрич заперечував: сама сутність життя полягає не в бесстрастии, а в здатності яскраво реагувати на навколишнє.

Посилання на основну публікацію