«Чайка», дія 2 – стисло

Костянтин зауважує тягу Ніни до Тригоріна і починає влаштовувати їй сцени ревнощів. Один раз він кладе біля ніг Зарічній випадково вбиту на полюванні чайку, кажучи, що від її нелюбові скоро так само вб’є і себе.

Після відходу Треплева Ніна зустрічає йде з риболовлі Тригоріна і вперше заводить довга розмова з ним, висловлюючи гаряче схиляння перед творчим даром письменників. Тригорін, літератор хоча і більш обдарований, ніж Костянтин, але далеко не геніальний, відповідає Зарічній скептично. Письменство для нього – не захват, а нелегке ремесло. Воно перейшло в нав’язливу звичку постійно помічати навколо себе дрібні життєві деталі і розвивати з них теми для творів. Помітивши вбиту чайку, кинуту Трєплєвим, Тригорін каже, що йому прийшов в голову непоганий сюжет: на березі озера живе молода дівчина, начебто Ніни. Вона любить озеро, як чайка, щаслива і вільна, як чайка. Але випадково приходить людина і, побачивши її, від нічого робити губить – як ось цю лежачу птицю.

Посилання на основну публікацію