Біографія Роберта Сауті

Роберт Сауті (1774-1843) – англійський поет; був виключений з Вестмінстерської школи за створення журналу під назвою “флагеллантов”, у якому було опубліковано зухвале есе, спрямоване проти тілесних покарань, і продовжив навчання в Белліол-коледжі, Оксфорд. Тут у нього встановилися дружні відносини з С.Т. Кольриджем, з яким вони мали намір створити свою утопічну “Пантісократію”. В Оксфорді ним у співавторстві з Кольриджем була написана поема “Падіння Робесп’єра” (The Fall of Robespierre). У 1795 відправився в подорож до Португалії, одружився на Елізабет Флікер (Кольрідж одружився на її сестрі, Сарі) і написав поему “Жанна д’Арк” (Joan of Ark, 1796). З 1796 по 1798 їм було створено багато балад, серед яких – “Інчкапскій риф”, “Бленгеймскій бій” і “Святе дерево”.

У 1800 Сауті відправився подорожувати до Іспанії і після повернення влаштувався в озерному краї, де залишався до кінця життя. Поема “Талаба-руйнівник” (Thalaba the Destroyer) побачила світ в 1801, однак не користувалася великим попитом у читачів.

У 1803 вийшов його переклад “Амадиса Гальського” (Amadis of Gaul, переглянута редакція більш ранньої версії), в 1805 – поема “Медок” (Madoc), а в 1807 вийшла нова редакція “Пальмеріна Англійського”. У 1810 завершив переклад “Пісні про мого Сіда” (Chronicle, of the Cid), а в 1809 почалося його довгу співпрацю з “Куотерлі рев’ю”. У 1810 вийшла поема “Прокляття Кехами” (The Curse of Kehama), в 1812 побачила світ написана ним разом з Кольриджем “Омніана” (Omniana, що не завоювала популярність як у публіки, так і у критиків. У 1813 він був призначений поетом-лауреатом, обов’язки якого припали йому не до смаку, і в тому ж році опубліковано короткий, але полюбилося багатьом твір “Життя Нельсона”. Оповідальна поема під назвою “Родерік, останній з готовий” побачила світ у 1814.

У 1817 Сауті випустив видання Мелорі і став свідком публікації недругами його юнацької, пронизаної революційним духом поеми “Уот Тайлер”. Останній том його “Історії Бразилії” (History of Brasil, в 3 томах, 1810- 1819) вийшов за рік до публікації “Життєписи Уеслі”. У 1821, віддаючи належне пам’яті Георга III, Сауті написав “Бачення суду”, у передмові до якого виступив з лютою критикою Байрона, той відповів книгою з тією ж назвою – ‘”Бачення суду”. “Церковна книга” (The Book of the Church) вийшла в 1824, поема “Парагвайська повість” (A Tale of Paraguay) – в 1825, “Сер Томас Мор”, діалог автора з привидом Мора – в 1829. “Все за любов” – в 1829, а в 1882 – “Нариси, присвячені моральним і політичних проблем”. Роки між 1 832 і 1837 були присвячені роботі над автобіографією та виданням творів Купера, а також над “Життєпис британських адміралів” (1833). У 1837 померла його дружина, а в 1839 Сауті одружився на Кароліні Баулз. У 1834 він приступив до створення “Доктора” (The Doctor, в 7 томах, 1834-1847 ). Останні роки життя Сауті були затьмарені все зростаючим згасанням інтелекту. Багато з його сучасників, особливо Хезлітт і Байрон, вважали, що, отримавши державну посаду і звання поета лауреата, а також відрікшись від юнацького якобізма, Сауті зрадив свої переконання.

Посилання на основну публікацію