«Бідні люди» в романі «Злочин і кара»

Вивчаючи твори Ф.М. Достоєвського, ми так часто спостерігаємо за нещасними долями головних героїв. У багатьох творах, автор показує нам, читачам, наскільки тяжко було жити в злиднях і в бідноті, наскільки відчуття нікчемності обтяжувало і знищувало людини і всю його сутність.

Образи «бідних людей» ми зустрічаємо і в романі «Злочин і покарання». Ми знайомимося з тією обстановкою, з тією атмосферою, яка панує в світі, в тому дивному Петербурзі, який одним тільки видом затьмарював все навколо.

Брудний місто з тисячами непотрібних людей, які щодня страждали від своєї непристойності, від свого нещасного буття. Таких людей і людьми то важко назвати. Вони ховаються в своїх темних і брудних комірках, пропивають останні, а то і вкрадені гроші в трактирах. А похмурий Петербург продовжує нагнітати обстановку і створює нестерпні умови для життя.

В такому бруді людська душа не зможе вижити, вона не знайде вихід до світла, до правильного шляху. Ми спостерігаємо за образом жінки, яка кинулася в канал. А дівчисько п’ятнадцяти років, п’яна і зовсім самотня. Все це викликає у головного героя – Раскольникова, роздуми над тим, що ж з нею буде далі. Адже нічого чистого і благородного з нею вже не станеться. Рік два такого життя і на землі на одну душу поменшає. І з кожним роком, відсоток людей, які йшли з життя, ставав все більше і більше. До їх числа можна віднести Дуню Раскольникову, Катерину Іванівну, Соню і Мармеладова. Прикладом такої невтішної і жалюгідного життя є кімната Мармеладових, де все страшно і неприйнятно для нормального існування.

На сторінках роману ми часто можемо простежити такі нестерпні умови життя, які й формували свідомість людей, які деформували поняття про добро і зло, які підштовхували їх на страшні злочини.

Посилання на основну публікацію