Ахматова і Цвєтаєва: великі поетеси Росії та їх долі

Неможливо собі уявити Срібний вік російської поезії без творчості двох великих геніальних поетес – Ганни Ахматової і Марини Цвєтаєвої.

Дві жінки, які пройшли через безліч перепон і випробувань для того, щоб завдяки своєму незрівнянному поетичного дару зробити світ трохи краще. Дві різні долі, кожна з яких була по-своєму трагічною. Період творчості поетес випав на важке для російського народу час: Перша світова війна, падіння царської влади, сталінські репресії. Їхні твори піддавалися жорсткій цензурі і багато з них не тільки не були видані за життя поетес, а й через десятиліття після їх смерті. Але незважаючи ні на що, дві великі жінки продовжували творити.

Анна Ахматова – жінка-поет
Анна Ахматова (Горенко) народилася в Одесі, в сім’ї відставного офіцера. Пізніше її родина переїхала до Петербурга, де дівчина отримала гарну освіту. Життя в Петербурзі у великій мірі посприяла розвитку її поетичного таланту. Тут творили Пушкін, Жуковський, Бестужев. У 1910 році Анна Ахматова вийшла заміж за поета М. Гумільова. Разом подружжя багато подорожували. Поїздки у Францію та Італію, безсумнівно, вплинули на творчість поетеси. Але життя, як відомо, посилає безліч випробувань на долі великих людей.

Грім для Ганни Андріївною грянув в 1921 році, коли за підозрою у змові був арештований, а пізніше – розстріляний її чоловік. Через 17 років життя приготувала ще один удар – її єдиного сина Льва засудили до 5 років трудових таборів. У період укладання сина, Ахматова була вкрай обережна з політичними висловлюваннями у своїх віршах, адже будь-яка, навіть майстерно завуальована критика влади, могла призвести до його розстрілу. З часом літературний талант Ахматової був гідно оцінений сучасниками: в 1962 році її номінували на Нобелівську премію в галузі літератури, в 1965 році стала почесним доктором Оксфордського університету. Анна Ахматова змогла з гідністю витримати всі прикрощі та трагедії, які зустрічалися на її довгому життєвому шляху. Не дарма, сучасники називали її «жінка – поет» , мужність було притаманне їй і у віршах, і в житті.

Трагічність долі Марини Цвєтаєвої
Марина Цвєтаєва. Поетеса, про життя якої неможливо говорити без прихованою печалі. У ранній юності Марина втратила матір і разом з сестрою була віддана на піклування батька. У 1917 році в трирічному віці померла її дочка Ірина. У 1922 році поетеса була змушена емігрувати до Європи до свого чоловіка, якому дивом вдалося врятуватися після розгрому Денікіна. Життя в Європі гнітюче діяла на Марину, адже її душа, її думки завжди належали Росії та російському народу. Більшість творів Цвєтаєвої, створених у період еміграції, що не були опубліковані.

Довгоочікуване повернення на батьківщину, про який поетеса так трепетно мріяла протягом багатьох років, принесло нове горе. Протягом двох місяців було заарештовано її дочка і чоловік. Розстріл чоловіка став останньою краплею, що переповнює чашу терпіння і витривалості поетеси. Марина Цвєтаєва добровільно пішла з життя, будучи не в силах більше терпіти ні політику держави, яка прирекла її на страждання і злиденне існування, ні суспільство, яке залишалося байдужим до її прикрощів.

На творчість Марини Цвєтаєвої впливали такі метри російської літератури, як Борис Пастернак, Володимир Маяковський, Андрій Білий. Марина Цвєтаєва принесла в російську поезію небувалу самобутність тонкої лірики, наскрізь просочену трагічними протиріччями її душі.

Анну Ахматову і Марину Цвєтаєву неприпустимо порівнювати в творчому плані: тут немає кращої і гіршої, першої та другої. Вони обидві незамінні і неповторні складові одного цілого – російської поезії. Різні, але безсумнівно трагічні долі цих жінок не завадили їм стати символами російської літератури початку XX століття.

Посилання на основну публікацію