Автобіографічна і мемуарна література

Автобіографії і мемуари часто являють собою окремі, повноцінні літературні твори, тому вони становлять особливий жанр. Автобіографічна література заснована на особистості її автора, який намагається зобразити своє життя і свої роздуми з допомогою художньої форми.

Мемуарна література являє собою спогади про минуле, які створюються на основі життєвого досвіду автора. У даному випадку, автор оповідає про своє життя і про те, що йому вдалося пережити з причини певних політичних та історичних змін, і для цього використовує листи, щоденники і різну документацію.

Особистість автора та її розкриття у літературі
Головна відмінність між автобіографією і мемуарами в тому, що автобіографічна література присвячена виключно особи автора і того, що з нею пов’язано, а мемуарна література може оповідати про важливі історичних епохах і події та показувати їх очима одного або декількох людей.

Тому вона може включатися в себе спогади багатьох людей. Є видатні літературні твори такого жанру – це ” Сповідь ” Ж. Руссо і ” Минуле і думи ” О. Герцена. Ці мемуари повністю розкривають особистість автора, показуючи, що довелося йому пережити в різних, складних обставинах.

Мемуари Герцена зробили великий вплив на розвиток російської літератури в цілому, так як захоплювали читача не тільки цікавими роздумами автора про життя і історичні події, а й високим словесним майстерністю і художньою виразністю.

Мемуари використовують і для ідеологічної та політичної боротьби, прикладом таких творів служить ” Думки і спогади ” О. Бісмарка і ” Спогади ” С. Вітте. І незважаючи на те, що мемуари найчастіше стають історичними джерелами, багато авторів вдаються до спотворення істини зважаючи своїх особистих ідеологічних уявлень.

Історична значимість мемуарів полягає в тому, що автор, розкриваючи своє життя, розкриває і картину життя того періоду, політичні події, її культурну складову, побут і звичаї людей різних станів.

Традиції автобіографічної літератури
Виникнення автобіографічної та мемуарної літератури відноситься до епохи Відродження, коли прийшло усвідомлення історичної цінності людської особистості і своєрідного індивідуального досвіду.

А до 18 століття же склалася різноманітна за своєю формою література, як і автобіографії, так і мемуарів. Саме в цей період були сформовані основні традиції автобіографічної літератури, так як найважливіші історичні події підштовхували людей писати літературні твори в такому жанрі.

Основними традиціями цього жанру стає правдивість від автора, точність і виняткова чіткість класових оцінок. Свій особистий погляд авто повинен обгрунтовувати і пояснювати, але не підносити його, як належне.

Велика кількість автобіографії та мемуарів присвячено Великої Жовтневої революції, Громадянської Війні і Великій Вітчизняній Війні. Серії мемуарів видавалися в СРСР – це ” Про життя і про себе “, “Військові мемуари ” і “Літературні мемуари “.

Посилання на основну публікацію