Андрій Болконський на полі бою під Аустерліцем

Один з улюблених героїв Толстого – князь Андрій Болконський. Потомствений військовий, красень з гордим профілем. Я б сказала – ідеаліст, в таємниці мріє бути схожим на Наполеона. Йому так погано і душно в світських салонах, і він відправляється на війну. Дружину він залишає зі своїм старим батьком.

Він хоче панувати, як його кумир – Наполеон. А для цього треба звернути на себе увагу. Як найкраще це зробити? Здійснити подвиг на очах тисяч людей. Ідею подає Бонапарт, коли при битві при Тулоні він підхоплює прапор і захоплює солдат за собою.

Князь Андрій вирішує повторити цей епізод в битві під Аустерліцем. Він думає, що поведе російських солдатів за собою і перемога буде за російською армією. Але, як відомо, прапороносець – прекрасна мішень. І потрапити в нього досвідченому стрілку не складає труднощів.

І ось він уже лежить поранений (слава Богу, не вбитий. Не став так швидко позбавлятися від нього Толстой) особою до високого неба. І дивиться на пливуть по небу хмари. І йому вже не до Наполеона і битви, він розмірковує про «тлінність буття».

А що його кумир? За фатальним збігом обставин він проходить повз в компанії військових начальників і приймає його за мертвого. І вимовляє свою знамениту фразу про прекрасну смерті. Але як тепер це мало хвилює князя Андрія! І Наполеон здався йому маленьким товстуном.

Він йому тепер не цікавий. Він розчарувався в ньому. Не дарма у росіян є прислів’я: «Не сотвори собі кумира». А князь Андрій створив собі своїми власними руками. Тепер його більше займають хмари, що пливуть по високого неба.

Мета життя князя – прославитися рухнула. А інший поки немає. Коли лежиш на поле бою з пробитим кулею плечем і думаєш, в полон до французів або все-таки свої підберуть, волею-неволею думки звертаються до Бога, до дружини, сина. І вмирати якось не хочеться. Коли, нарешті, прийшло прозріння, що головне в житті – тихе сімейне щастя, так хочеться жити!

Все, військової служби кінець, навоювався. У житті та світогляді князя Андрія настає перелом. Іноді треба пережити шок, щоб зрозуміти правильно ти живеш чи ні. Життя така крихка і дається один раз. А слава приходить і йде. Народ швидко забуває своїх кумирів.

Лежачи з пробитим плечем, князь з боку побачив свого кумира, побачив не в кращому світлі – жорстоким, пихатим, нікчемним, які отримують насолоду від нещасть інших. У нього явно був комплекс неповноцінності.

Посилання на основну публікацію