Андрій Болконський і П’єр Безухов в пошуках сенсу життя

Роман Льва Толстого «Війна і мир» наповнений різними героями, зі своїми індивідуальними характерами, зі своїми особистими життєвими переконаннями. Однак двох персонажів роману автор любить найбільше – це Андрій Болконський і П’єр Безухов.

Здавалося б, такі різні люди, а змогли створити справжню, міцну дружбу. Князь Андрій сприймав П’єра, як чистого і щиру людину. Він був відкритий, він вбирав кожне слово свого товариша. Безухов поважав Болконського, він намагався наслідувати такому цікавому і справжній людині.

Обидва героя були вихідцями з інтелектуальної дворянкою еліти. Нав’язані світським суспільством погляди на життя були схожі. Як Андрій, так і П’єр не здатні були бачити щось велике в звичайному, повсякденному житті. Вони вважали її дрібної, і навіть безглуздою.

Кумиром цих персонажів став знаменитий Наполеон. Однак його поразка викликала надзвичайне розчарування в душах чоловіків. Їм довелося шукати інші ідеали. І такі пошуки були невтомними. І Андрій Болконський, і П’єр Безухов постійно прагнули вперед, до саморозвитку, намагаючись осягнути навколишній світ.

Етапи раннього духовного розвитку Болконського відрізнялися зарозуміло і презирливістю до оточуючих. Однак під впливом Наталії, Андрій навчився бачити красу звичайної, щоденному житті. Нові життєві зміни, які наділили Болконського іншим духовним досвідом, дозволив йому одружитися, хоча раніше герой геть заперечував таку можливість. А після розриву відносин з Наташею, в той момент, коли сталося нашестя військ Наполеона, князь вирішує вступити в діючу армію, хоча до цього він зарікався ніколи не служити під російськими прапорами.

Що стосується другого персонажа – П’єра Безухова, то на етапі раннього розвитку він довірливий, нерішучий, інфантильний. Його легко підпорядкувати чужій волі. Найбільше прозріння П’єра відбулося в полоні, коли він зміг познайомитися зі звичайним російським мужиком Платоном Каратаєва і побачити в ньому високу духовність. П’єр усвідомив, що сила і щастя всередині простої людини. Безухов зміг розгледіти цінне і велике в звичайних речах, саме тому став позбавлятися від своїх піднесених стереотипів.

Кожен етап розвитку давався П’єру нелегко. Щоразу він задавався сотнею питань про те, як вчинити, для чого жити, у що вірити. Такі роздуми заходили в глухий кут в найскладніші й заплутані життєві моменти. П’єр був розгублений, він відчував огиду до всього оточуючого. Однак в моменти духовного просвітлення все ставало на свої місця, і Безухов міг розгледіти просту істину подій, що відбулися. Особливе натхнення зародилося в душі П’єра, коли він потрапив в полон. Саме там він переосмислив минуле життя. А після звільнення став радіти і вірити, і не слову, і не думки, а існування Бога.

На думку Льва Толстого, людина по-справжньому живий, поки він може розчаровуватися і знову надихатися. Так постійно траплялося і з головними героями роману «Війна і мир». Моральні падіння не можна назвати занепадом, поверненням на нижчий щабель розвитку. Навпаки, такі періоди підштовхують головних героїв на прагнення вперед, на самовдосконалення, на підкорення нової духовної висоти.

Посилання на основну публікацію