Аналіз вірша “Вечір” Гумільова

Твір був написаний в 1908 році, а надруковано було в збірнику “Перлина” в 1910 році. Експерти стверджують, що вірш було написано після чергової відмови Анни Ахматової в одруженні.

Дане вірш передає почуття Гумільова, який намагається домогтися вже який рік, людини, якого любить всім серцем, але у нього знову це не виходить. Багато оцінили, випущений збірник, який був присвячений вчителю Гумільова – Брюсовим, але сприймали його лише на рівні учнівського.

Вечір в даному вірші виступає скоріше станом душі, ніж часом доби. Настрій поета таке ж темне, він не може змиритися з черговою відмовою. З цієї причини Гумільов вважає, що день – марна частина дня, тому що щастя людина може досягти тільки уві сні. Ніч здатна прогнати печаль, подарувати справжню насолоду для душі. Не можна передати словами, що відчував письменник, якщо відмови доводять його до спроби самогубства, пощастило, що пильні французи вчасно викликали поліцію, тому що прийняли Гумільова за бродягу, це і врятувало нашого героя.

Тема вірша – пошук щастя. Основна думка – щастя незбагненно для людини, тільки уві сні його можна відчути. Тільки сон проганяє печалі поета, в той же час день тільки наближає його до ще однієї ночі, а значить і дає шанс знову зустріти своє щастя.

На щастя, неприступна Анна все таки здалася і погодилася на заручини з Миколою і вже в 1910 році вони скромно одружилися. Батьки Гумільова так і не приїхали на такий важливий для нього день, тому що просто не вірили в його весілля. Але щастя їх тривало не так довго – в 1918 Анна з Миколою розлучилися, залишившись в хороших відносинах. Виною цьому послужили, швидше за все, постійні роз’їзди Гумільова.

Не можна навіть уявити, який вплив надав Гумільов не тільки на жителів нашої країни, а й на закордонних читати. Шкода, що життя його обірвалося так рано – на 35 році життя. Жертва політичних репресії – ніхто не заслуговує такої долі, тим більше в такому юному віці. Скільки Микола міг би ще зробити у своєму житті, скількох би він зміг наставити на шлях істинний… Дуже шкода…

Посилання на основну публікацію