«Божевілля» вважається одним з найзагадковіших віршів Тютчева. Й до цього дня серед літературознавців не існує загальноприйнятого його тлумачення.
- На думку деяких дослідників творчості поета, мова в творі йде про шукачів води.
- Інші стверджують, що Федір Іванович в тексті виступив проти натурфілософії Шеллінга і її прихильників.
- Також є версія, що вірш є самокритичним висловлювання, за допомогою якого Тютчев умістив в слова сумнів у власному пророчому дарі.
Ймовірно, як це нерідко буває, істина знаходиться десь посередині і її крупиці розкидані по всім найбільш відомим варіантам тлумачення, тому не треба повністю заперечувати жоден з них.
Ключова тема вірша заявлена в його назві – безумство.
У першій третині дев’ятнадцятого століття поети часто зверталися до нього. Розкривалося божевілля у двох кардинально різних точок зору.
Божевілля сприймалося або як справжній прояв мудрості, який дозволяє осягнути таємниці буття, або як важкий недуг, страшна трагедія для мислячої людини.
Перше трактування зустрічається у вірші Баратинського «Остання смерть»:
«… З безумством межує розумінням».
Другої точки зору дотримувався Пушкін, який знайшов відображення божевілля в знаменитому творі «Не дай мені бог зійти з розуму…».
У Тютчева тема розкрита по-новому.
Божевілля у нього асоціюється з веселою безтурботністю і даром передбачення. Крім того, поет наділяє його епітетом «жалюгідне». З одного боку – перераховані суперечливі характеристики, з іншого – вони все-таки утворюють єдність.
Дія вірша «Божевілля» розгортається в пустелі.
Образ цей в ліриці тютчевської епохи мав кілька головних трактувань. Пустеля розглядалася як місце філософського усамітнення, притулок пустельників і пророків. Також вона виступала в ролі простору, де чинився останній суд. Нерідко її сприймали як метафору життя. В аналізованому тексті, пустеля – одночасно і місце фінального суду (недарма в перших рядках є натяки на апокаліпсис, який трапився), і притулок, набутий божевіллям.
До одного з ключових мотивів вірша – мотиву пророчого дару, властивого поетові, Тютчев повернувся в пізньому ліричному висловлюванні –
«Іншим дістався від природи…» (1862).
Невеличкий твір, який складається всього з восьми рядків, присвячений Фету.