Аналіз вірша Твардовського «У пілотці хлопчик босоногий»

Олександр Твардовський увійшов в історію російської літератури як поет фронтовий епохи, хоча після закінчення війни він подарував світові десятки чудових творів, витриманих у дусі соцреалізму. На фронт Твардовський пішов в якості кореспондента газети «Червоноармійська правда», де публікувалися не тільки нариси, а й вірші поета. Саме вони і принесли йому справжню славу і справжню народну любов, а також ряд урядових нагород.

Війна для Твардовського почалася в 1938 році на кордоні з Західної Білоруссю, яку в примусовому порядку приєднували до великої радянської державі. Тому до того моменту, коли Німеччина вторглася на територію СРСР, поет мав досить чіткі уявлення про те, що таке військові дії. Можливо, отримані навички допомогли Твардовського вижити в тих ситуаціях, коли його менш досвідчені колеги гинули під шаленими кулями. Однак самого Твардовського ця обставина аніскільки не радувало, так як день у день йому доводилося стикатися з жахами війни, які залишили в його душі незгладимий слід.

Коли з життя йшли його бойові товариші, це сприймалося як неминучість. Однак змиритися з тим фактом, що жертвами війни стають діти, Твардовський так і не зміг. У 1943 році він опублікував вірш під назвою «В пілотці хлопчик босоногий …», яке стало своєрідною ілюстрацією до долі тисяч і тисяч сиріт, які змушені виживати в складних прифронтових умовах.

Герой його твору «з худим заплічним вузликом привал влаштував на дорозі», явно розраховуючи на те, що проїжджала повз попутка доставить його в потрібне місце. Твардовський не акцентує увагу на тому, куди саме прямує юний герой його вірша. Про такі речі в той час не прийнято було питати навіть у дітей, багато з яких намагалися в хаосі війни знайти своїх близьких. Життя змусило їх не тільки добувати собі їжу, але і дуже дбайливо, по-дорослому, ставитися до кожної крихті хліба. Серйозність в погляді, впевнені і відточені жести, наполегливість і непохитність – саме таким постав перед поетом цей юний мандрівник, який, судячи із зовнішнього вигляду, був сиротою.

На це питання хлопчик відповів ствердно, хоча і вельми неохоче. «І на обличчі, в очах, схоже, – досади давня тінь», – саме так відреагував юний мандрівник на розпитування, намагаючись захистити себе від непотрібної жалості. І зовсім по-дорослому попросив у чоловіків-солдат докурити цигарку, намагаючись за цим жестом приховати свій душевний біль. Саме такими побачив Твардовський дітей війни, долі яких виявилися понівечені, а майбутнє видавалося туманним і позбавленим радості.

Посилання на основну публікацію