Аналіз вірша Толстого «Бор сосновий в країні самотній стоїть…»

На початку 1840-х років відбувся поетичний дебют Олексія Костянтиновича Толстого. «Листок для світських людей» без підпису опублікував вірш «Бор сосновий в країні самотньої коштує …». У тексті видно явне вплив творчості Лермонтова. Конкретніше – його відомого вірша «Коли хвилюється жовтіюча нива …». В обох випадках прекрасний краєвид стає приводом для роздумів ліричного героя, пройнятих елегійними настроями. У Толстого дана пряма мова потічка. Він просить героя прийти в бор дрімучий потайки, щоб послухати розповідь про минулі часи, про тих таємничих подіях, що розгортаються часом на березі в тумані нічному. Завершується твір на сумній ноті. Герой самотньо стоїть, спершись на рушницю, і вдається до спогадів про старовину.

Тема минулого виникає в тексті невипадково. Справа в тому, що Толстой дотримувався західницьких поглядів. На його думку, Київська Русь і Великий Новгород відрізнялися ідеальним державним устроєм, повністю відповідали національному характеру населяв їх народу. Він вважав, що там було добре розвинене мистецтво, панувала простота звичаїв, активно розвивалися зв’язки з європейськими країнами, в тому числі, і за допомогою династичних шлюбів, князі шанували свободу і особисту гідність громадян. Крім того, людина перебувала в гармонії з навколишнім його природою. Стародавній Русі Олексій Костянтинович протиставляв держава, побудоване переважно в період правління Івана IV, – централізоване, з деспотичним жорстоким правителем на чолі. Ліричний герой вірша «Бор сосновий в країні самотньої коштує …» сумує за тією ідеальній країні, яку оспівував сам Толстой. Країні, де не було кріпосного права, тобто рабів, і тиранії.

У лермонтовском вірші «Коли хвилюється жовтіюча нива …» герой також прислухається до мови води – тільки замість лісового струмка фігурує студений ключ, який грає по яру. Він «белькоче таємничу сагу про мирний край», звідки примчав. Цей мирний край для героя Лермонтова – те ж саме, що старі часи для героя Толстого. І в тому, і в іншому випадку перед читачами постає романтична мрія – нездійсненна, але принадна. Принципова різниця полягає в тому, що у вірші Олексія Костянтиновича її нездійсненність викликає смуток у героя, а у Михайла Юрійовича в душі героя упокорюється тривога, «розходяться зморшки на чолі», йому дається можливість осягнути щастя на землі і в небесах побачити бога.

Посилання на основну публікацію