Аналіз вірша Пушкіна «Хмара»

Олександр Пушкін завжди вважався великим поетом, який залишив для своїх спадкоємців прекрасний творчий багаж. У своїх віршованих роботах він дуже часто використовував такі літературні прийоми, про які інші автори ще й не замислювалися.

У віршованій роботі «Хмара», яке було видано в друк в 1835, автор наділяє природу якостями живої людини. Цей прийом називається ототожненням.

Прочитавши творчу роботу, читач знайомиться з її головною героїнею – хмарою, яка залишилася в небі після бурі. Вона не знає, куди їй податися і де знайти притулок. Поет звертається до неї зі словами про те, що тільки лише її образ в небі нагадує нам про бурю, яка вже закінчилася. З одного боку, поет намагається прогнати темну хмару. Вона навіює печаль, тому, і псує настрій автора. Але, з іншого боку, Пушкін говорить про те, що до цієї хмарі потрібно ставитися з повагою. Адже трохи раніше, в ній потребувала суха земля, яка вимагала вологи і води. А до явищ блискавки й грому, які виходили з хмари, потрібно ставитися піднесено. Вони говорять про надзвичайну силу даних природних явищ.

В цю ж хвилину, Пушкін змінює свою думку, і з певною зневагою жене хмару зі спокійного неба. Він пише про те, що вона вже виконала свою місію і повинна зникнути за горизонт. У цих рядках поет хоче донести до читача думку про те, що все в нашому світі має свою послідовність і своє місце. Всі явища підкоряються встановленим правилам. І вибудовував ці правила безумовно не людина, а сили згори. Олександр Пушкін впевнений в тому, що ні в якому разі не можна порушувати ці правила, інакше, це зіпсує гармонію і в людині і в природі. Тому, автор робить особливий акцент на думки про те, що потрібно бути своєчасним і в вчинках і діях для того, щоб не стати вигнанцем, як ця темна хмара.

Посилання на основну публікацію