Аналіз вірша Пушкіна «Пора, мій друг, пора»

Олександр Сергійович Пушкін, крім свого творчого дару, мав ще й дар передбачення. Саме тому, він завжди знав про свою швидку загибель, про свою смерть у молодому віці.

В юні роки, Пушкін почув пророцтво циганки, що мовить йому смерть на дуелі. І це пророцтво ні на хвилину не виходило з голови автора. Поет не вірив в нього, адже дуже рідко погоджувався на дуелі. Своїх супротивників він вважав за краще поранити різкими і зухвалими епіграмами. Однак внутрішнє чуття все ж не давало автору спокою.

За кілька років до своєї загибелі Олександр Сергійович створює вірш «Пора, мій друг, пора». Дана робота досить суперечлива. Її частини протиставлені одна одній.

Сенс першої частини вірша говорить про те, що серце автора просить спокою. І мова йде не про сон, не про відпочинок. Пушкін відчуває, що з кожним днем ​​і з кожною годиною частинка його душі бажає перейти в інший світ, де буде спокій і тиша.

Звичайно, поет перебуває в самому розпалі життєвих сил, він любить життя і користується кожним її моментом. Однак та пророча мова циганки постійно повертає його до суворої реальності. І що цікаво, автор зовсім не засмучений цим фактом, адже, на його думку, тільки після смерті він зможе позбутися від того приниження, яке досить часто відчуває. А причиною всьому його зухвалий і норовливий, волелюбний і сміливий характер, який дозволяв поетові прямо висловлювати всі потаємні думки в віршованих роботах. За різкі мови в сторону імператора, Пушкіну присвоїли звання камер-юнкера, що було зовсім сором поета.

Ось після таких обставин, поет просто жадає того довгоочікуваного відпочинку, коли смерть позбавить його від сорому і приниження, від всяких життєвих труднощів і зобов’язань.

Останні рядки віршованій роботи показують читачеві, що для Пушкіна догляд в інший світ – це дар небес, який принесе полегшення.

Посилання на основну публікацію