Аналіз вірша Пастернака «Вакханалія»

Про те, що світ деградує і котиться під укіс, написано багато всіляких творів, Однак Борису пастернаку вдалося змалювати цю проблему особливо жваво і яскраво в своєму вірші «Вакханалія», написаному в 1957 році. У розпал хрущовської «відлиги», коли було розвінчано комуністичні ідеали, багато людей зовсім по-іншому поглянули на життя і спробували отримати від неї максимум задоволень. Поступово країну охопила одна загальна вакханалія, рушійною силою якої стала вседозволеність. Пастернак, який спостерігав щось подібне напередодні жовтневої революції, дуже швидко усвідомив, що ні до чого хорошого такі зміни не приведу. Чергового перевороту, звичайно ж, не статися, проте відтепер людям доведеться жити за подвійними стандартами. Приховуючи під маскою байдужості або ж ура-патріотизму свої справжні почуття.

Вірш «Вакханалія» починається цілком мирно і буденно зі рядків, в яких автор описує вечірню службу в храмі Бориса і Гліба. На вулиці завірюха, і «пробитися один до одного нікому не дано». Сенс цієї фрази поет розкриває трохи пізніше, показуючи, що в церкві зібралося небагато людей, які немов би огороджені від усього світу невидимою стіною. Достукатися до них неможливо, та й не потрібно цього, тому що в той момент, коли світ занурений в хаос і похований під товщею снігу, ці люди вимолюють прощення не тільки за своїх близьких, а й за все людство.

Втім, життя йде своєю чергою, і поки в храмі співають літургію, натовпу городян штурмують модний театр, де дають спектакль «Марія Стюарт». Всі хочуть помилуватися на головну героїню постановки, яка здатна «поранити серце чоловіче, жіночої ласкою полонити». Але мало хто здогадується, що, виходячи на сцену, ця жінка грає саму себе, вона скидає численні маски умовностей і тільки тут може відкрити справжнє обличчя. Сценічні і повсякденні переживання «злили роль і артистку», але при цьому допомогли їй «втекти з пут» лицемірства та брехні, в яких, на думку Пастернака, перебуває переважна більшість людей. Як приклад автор наводить вульгарну вечірку з нагоди успішної прем’єри вистави, на якій знайомляться чоловік і жінка, не обтяжені високими моральними принципами. Їх зустріч має цілком передбачуваний фінал. «Їм дорожче всесвіту мить короткий удвох», – зазначає поет. Пройде бурхлива ніч, і назавтра вже ніхто не згадає про палких обіймах, блискучій грі актриси і снігопаді. «Склад землі не знає бруду», – резюмує поет, відзначаючи, що від цього суть вакханалії все одно залишається незмінною.

Посилання на основну публікацію