Аналіз вірша “Настане день – зникну я” Буніна

Твір “Настане день, зникну я” написано Буніним в першій половині XX століття і відноситься до філософської лірики. Представлено у вигляді роздуми про життя і смерті. У вірші пронизане сумом і радістю одночасно піднімаються проблеми пов’язані з цими двома формами існування.

Аналізуючи вірш “Настане день, зникну я” думки автора можна зрозуміти по різному. З одного боку головного героя осягає смуток про швидку кончину, а світ як-би не помітивши його зникнення, залишиться як і раніше прекрасним і героя засмучує такий результат подій. За іншою думкою можна помітити, що він навпаки радіє що залишається після нього світу.

Мотивом твори стає непереборна скорботу, відбувається круговий рух, життя – смерть. Це все, що стосується зовнішнього світу. До внутренніму відноситься все те, що є переживанням героя. Він толі з жалем, чи то з радістю помічає, що після його смерті буде теж небо дивитися у вікно.

Ліричний герой усвідомлює, що рано чи пізно смерть прийде і до нього. Це свого роду фаталізм, якого він дотримується. В кінці твору, після довгих міркувань, він знаходить заспокоєння і як би упокорюється з неминучим приходом смерті.

У вірші наводяться образи: предметів інтер’єру, живих істот і вічних символів, завдяки яким вибудовується своєрідна паралель від повсякденності до вічності.

Незвичайна метафора, в якій у неба виникає дно, спрямовує читача в космічну сферу. Протиставлення я – метелик, може сприйматися в формі уподібнення. Важливу роль виконують епітети, в яких кімната і простір стають порожніми, як-би натякаючи на повне самотність кожного в цьому світі.

Автор вживає дієслова, зміст яких наводить думки на проблеми піднімаються героєм (пурхати – існувати, шарудіти – трудитися, тремтіти – надаватися переживань).

У творі автор застосовує такі засоби художньої виразності, як інверсія в образі простору пустельного, така послідовність слів дає відчуття повного єднання. Людина постає один, сам за себе в цьому величезному світі.

Посилання на основну публікацію