Аналіз вірша Лермонтова «Хмари»

Під час другого заслання на Кавказ, Михайло Лермонтов створює свій вірш «Хмари».

Той період пізнього творчості був надзвичайно важким для поета. Адже перебуваючи в чужих землях, він відчував себе справжнім вигнанцем. Поет ніяк не міг змиритися з тим, що змушений виконувати накази і примхи інших людей, ігноруючи свої принципи і життєві позиції. Такий стан викликало на його душі тільки роздратування і розчарування.

У віршованій роботі Лермонтов порівнює себе з хмарами, які по подуву вітру, змушені залишати рідні північні краї і переміщатися на територію півдня. Поет замислюється над причинами свого вигнання. Він ніяк не може зрозуміти – чи це політичне веління або ж просто воля долі, відкрутитися від якої просто неможливо.

Через такого нерозуміння, автор намагається розгадати причину природного гоніння хмар. Він пише про те, що хмари абсолютно байдужі до всього того, що відбувається, вони вільні від емоцій, від пристрастей. І пересуваються хмари з одного краю в інший через звичайну нудьги, адже немає у них краю рідного.

Саме в цей момент Лермонтов надзвичайно заздрить хмарам, їх волі і легкості. Поет не раз мріяв стати схожими на них і просто лише спостерігати за навколишнім світом. Однак тільки смерть могла втілити його бажання в реальність.

Тому Михайло Юрійович неодноразово намагався прискорити свою загибель, напрошуючись на дуелі з недругами і знайомими. Так і сталося! Через короткий час, поет загинув на дуелі. І в цей момент його душа звільнилася від тих тяжких, непідйомних кайданів.

Заглибившись в сенс віршованій роботи, можна побачити тонкий підтекст, який говорить про те, що людина абсолютно не може жити в гармонії з навколишнім світом і природою. І якби люди навчилися відкидати свої почуття гордості, упередженості і образи, то, можливо, змогли б відчувати щирі емоції любові і взаємного розуміння. А так, то покоління, в якому судилося жити Лермонтову, була нездатна на перемоги, на досягнення. З цієї причини, він порівнює своє оточення з бездушними і холодними хмарами, яким абсолютно все – одно, де жити і де шукати притулку. Вони не мають батьківщини, у них немає благородних цілей і уподобань.

Посилання на основну публікацію