Аналіз вірша Лермонтова «Сон»

Михайло Лермонтов неодноразово підтверджував факт того, що він вміє передбачати майбутнє. Друзі та знайомі, почувши від поета дивні фрази і вираз, трохи пізніше, переконувалися в їх правдивості і реальності.

Протягом всього свого життя Лермонтов відчував себе людиною не цієї епохи. Він був вигнанцем не один раз. І ось, під час другого заслання на Кавказ, з-під талановитої руки поета в світ виходить вірш «Сон».

На цей момент, роботи Лермонтова були наповнені сарказмом, він без найменших докорів сумління і страхів міг розкритикувати торжествуючу влада. Його душа була розчарована в тому, що відбувається навколо.

Заповнюючи подаровану записну книжку, яку Михайло Юрійович отримав перед від’їздом від свого друга Володимира Одоєвського, автор записав в неї і свій новий вірш.

Як не дивно, «Сон» відрізняється від тих робіт, які були написані Лермонтовим в період пізнього творчості. Вона наповнена своєрідною лірикою, мало нестандартну форму, текст роботи був досить містичним. Читач бачить головного героя, який лежав посеред долини, і в грудях його була свинцева куля. Життєві сили покидали пораненого. І в цей момент йому приснився щасливий сон, в якому він повертається в рідні краї, в свій будинок, біля якого прекрасні дівчини все щебетали про його персону. В одну мить, в сон пораненого героя потрапляє одна із співрозмовниць і зауважує, що хлопець лежить абсолютно неживим.

Доля цього персонажа дуже схожа на долю самого автора. Завдяки своєму дару передбачення, Лермонтов немов описав свою смерть, яка прийшла до нього вже через кілька місяців після написання вірша «Сон». Він зголосився на дуель, у нього була можливість робити перший постріл, однак, чоловік відправив свою кулю в небо, тим самим, давши зрозуміти, що готовий прийняти постріл.

Уже після смерті поета, друзі Лермонтова знайшли його записну книжку і ознайомилися зі текстом вірша «Сон». Вони були вражені точним передбаченням поета, який змирився з долею і зміг описати свою загибель.

Посилання на основну публікацію