Аналіз вірша Лермонтова «На півночі дикій стоїть самотньо»

✅ Михайло Юрійович Лермонтов – це відома, талановита людина, з-під пера якої вийшли друком десятки і сотні чудових віршованих робіт. Він складав їх на одному диханні, його знання і вміння дозволяли міркувати на будь-яку тему, яка могла стосуватися природи, політики, свободи, життя і смерті.

Лермонтов володів кількома мовами, але, при цьому, практично ніколи не займався літературним перекладом віршованих робіт закордонних письменників.

Вперше це сталося на етапі пізньої творчості, незадовго до смерті поета. Лермонтовим була переведена робота Генріха Гейне, яка отримала назву «На півночі дикій стоїть самотньо…».

Чому ж Михайло Юрійович пішов проти своїх принципів? Що стало поштовхом для здійснення іноземного перекладу? Звичайно ж, це сталося через ту самотність, яку Лермонтов відчував від юнацтва. Він знав, що народився не в свій час, адже ніяк не міг знайти однодумців серед навколишньої маси людей. Саме тому, автора зацікавив образ самотньої сосни, яка росла сама на просторах дикої півночі. Вона нікому не потрібна, вона дуже схожа на нещасного поета.

Михайло Юрійович вірив і сподівався, що одного разу зустріне рідну, близьку душу. І, швидше за все, нею стане жінка. За цим міркуванням, він вводить в текст вірша ще один образ дерева – прекрасну пальму. Але, вона здається йому такою ж самотньою, укладеною в жарких і спекотних рівнинах.

Образи дерев автор наділяє людськими думками і почуттями.

Героїня вірша – сосна – може бачити сни, в яких вона зустрічається і знайомиться з тією самою прекрасною пальмою. Лермонтов не приховує своїх почуттів, він прямо і відкрито висловлює свою самотність, свій пригнічений стан.

Також, він пише про те, що ідеальний образ своєї другої половинки він може зустріти тільки в уяві, адже в реальному житті, жінки не раз демонстрували поетові свою підступність і мінливість. Все, що залишалося поетові – вірити. Він мріяв про те, що десь на іншому кінці світу є така ж самотня душа, яка не може знайти свою другу половинку.

Михайло Юрійович сподівався, що коли-небуть його творчість визнають, у його віршованих робіт з’являться шанувальники.

Посилання на основну публікацію