Аналіз вірша Лермонтова «Епітафія»

У кожного з нас є свої кумири, люди, на яких ми хотіли або хочемо бути схожі. Точно також, в житті у Михайла Лермонтова був його кумир – Веневітінов Дмитро – філософ, поет і талановитий художник.

Однак він помер в абсолютно юному віці, близько 22 років, від пневмонії. За стільки недовге життя він створив чимало робіт, які дуже подобалися Михайлу. До того ж, в шістнадцятирічному віці він був надзвичайно закоханий в Сушкову Катерину. Відлуння своїх почуттів він знаходив в роботах Веневитинова. Лермонтов настільки захоплювався його творчістю, що навіть побував на цвинтарі, де був похований його кумир.

Після цієї поїздки, на світ з’являється чергове літературне творіння автора «Епітафія». У ній не сказано прямо, кому присвячений сенс віршованих рядків. Однак, по деталях з самого вірша зрозуміло, що воно було поважних і пам’ятним спогадом про прекрасну людину.

Лермонтов був захоплений волелюбністю свого кумира, адже за такий короткий вік, Веневитинов був заарештований і сидів у в’язниці, був засланий на заслання. І все це не зламало характер молодої людини.

Лермонтов мало писав про філософському талант кумира, проте, він згадував його поклоніння талісманам. Це наводить на думку відносин Дмитра і Волконської Зінаїди. Жінка одного разу подарувала йому перстень. Саме з ним Веневитинов захотів бути похованим. На його думку, кільце дасть можливість знайти улюблену в іншому світі.

Михайло Лермонтов надзвичайно поважав свого кумира, талановиту людину. Він вважав, що Дмитро Веневитинов міг би стати відомим і популярним людиною. Однак його життєвий шлях закінчився зовсім інакше.

Віршована робота «Епітафія» – це творіння – пам’ять, яка Лермонтов присвятив Веневітінова.

Посилання на основну публікацію