Аналіз вірша Фета «Весняний дощ»

Поет Афанасій Фет в своїх творах дуже багато уваги приділяв природним явищам, описуючи їх з дивовижною майстерністю і точністю.

Краса рідної природи не тільки надихала автора на створення чудових віршів, а й виробила у Афанасія Фета звичку спостерігати за найменшими змінами, які відбуваються в навколишньому світі, такому величному і простому одночасно.

Тонка лірика і вміння вловити скороминущість кожної миті також властиві віршу «Весняний дощ», який був створений у 1842 році. Починається вірш з опису буденної і повсякденною картини, коли «в розривах хмар сонце блищить» і ніщо не нагадує про майбутню грозу. Хіба що горобець, який купається в нагрітому за день весняним сонцем піску, є першим провісником дощу.

Однак поступово світ змінюється, і ось уже «від неба до землі, хитаючись, рухається завіса». Судячи з усього, дощ іде стіною, і від цього створюється незвичайний ефект, немов би рухома галявина, яка відгороджена золотистої ширмою, зітканою з води і сонячних променів.

«Дві краплі бризнули в скло, від лип запашних медом тягне»

Цей прозаїчний і нічим непримітний пейзаж, пофарбований в сірі тони негоди, автору вдається наповнити весняною свіжістю і теплотою. Тому коли “непроханий гість” приходить в сад і «по свіжих листках барабанить», це викликає почуття радості і заспокоєння, а не розчарування.

Дивовижна здатність Афанасія Фета надавати незначним подіям важливість і акцентувати на цьому увагу читачів воістину гідна захоплення. Тому вірш «Весняний дощ» є однією з небагатьох художньо-поетичних замальовок, яка в повній мірі передає настрій теплого травневого дня, обмитого грозою.

Примітно, що в самому вірші немає жодного слова про дощ, і, разом з тим, вірш не залишає сумнівів в тому, що саме автор бачить за своїм вікном, і чому постала картина викликає в нього непідробне щастя.

Миттєве перетворення природи завжди займало уяву Афанасія Фета. Саме тому поет в своїй творчості ототожнював її з живою істотою, яка набагато розумніше і завбачливіше людини.

Тому автор відчуває задоволення, бачачи, як краплі дощу зрошують весняний сад, так як розуміє, що для рослин, які вбирають вологу під час дощу, в спеку вона просто необхідна.

На прикладі цього вірша автор вчить читачів любити навколишній світ і сприймати його таким, яким він є. Адже нерозумно засмучуватися через негоду або ж дорікати небесну канцелярію в тому, що немов би за помахом чарівної палички світлий і яскравий весняний день втратив свої фарби.

Поет підкреслює, що навіть в дощі є своя принадність, так як саме перед грозою квіти пахнуть особливо сильно.

І ці дрібниці потрібно не тільки бачити, а й цінувати як найвищий прояв мудрості навколишнього світу.

Варто, щоправда, відзначити, що Афанасій Фет був невиправним романтиком і філософом, вважаючи, що людина повинна осягнути гармонію природи і навчитися жити з нею в злагоді.

Саме ці знання здатні зробити людину по-справжньому щасливою, допомогти їй стати цілісною особистістю. І саме в природі поет все своє життя черпав натхнення, так як був переконаний в тому, що вона є і:

  • другом;
  • прекрасним співрозмовником, який розкриває свої таємниці перед тими, хто вміє слухати;
  • лікарем, який здатен позбавити не тільки від хвороб, а й від душевних страждань.

Тому в кожному рядку вірша «Весняний дощ» відчувається дуже трепетне і дбайливе ставлення поета до навколишнього світу. Фет вважає навколишній світ своїм головним учителем, нескінченно терплячим і строгим одночасно.

Посилання на основну публікацію