Аналіз вірша Цвєтаєвої «Бути хлопчиком твоїм світлоголовий…»

Питання вічності і безсмертя душі ніколи не був проти Марину Цвєтаєву, яка вірила в загробне життя і, одночасно, таємно мріяла побувати в світі мертвих, щоб зустрітися зі своєю матір’ю. Тому в своїй творчості поетеса періодично зверталася до цієї теми, розглядаючи філософські питання з мирської точки зору. Важко сказати, коли саме стався перелом у світосприйнятті Цвєтаєвої, яка довгий час вважала себе атеїстом. Однак вона вага ж усвідомила, що людина приходить в цей світ не просто так, а з певною місією, і полягає вона в пізнанні таємниць всесвіту і служінні своїм близьким.

Мабуть, з цієї причини в 1921 році Марина Цвєтаєва починає працювати над циклом творів під назвою «Учень», в який входить вірш «бути хлопчиком твоїм світлоголовий …». Воно присвячене першій ступені пізнання світу, коли головне завдання людини полягає в смиренні і відмову від власних бажань. Роль вчителя в цьому творі відведено невідомої особи, і кожен читач має право сам визначити, про кого йде мова. Себе ж Цвєтаєва зображує в ролі світлоголовий хлопчика – юного учня, який готовий слідувати за своїм наставником «через усі віки».

Про те, наскільки важливо навчитися слухняності перш, ніж почати служіння людям, говорять багато рядки цього вірша. Схиляння перед учителем, бажання слідувати за ним всюди і навіть «вгадувати крізь людську гущу» кожен його подих – ось основа нового світогляду поетеси, яка розуміє, що в цей складний життєвий період особливо гостро потребує мудрого духовного наставника. Але вона готова не тільки отримувати необхідні знання, а й платити за них своєю вірністю, любов’ю, турботою і беззаперечною покорою. Поетеса, звертаючись до свого уявного вчителю, зазначає, що готова «від усіх образ, від усієї земної образи укрити тебе плащем», який при будь-якій спробі нападу перетворюється в надійний і міцний щит.

Покірність і самопожертву в розумінні Цвєтаєвої повинні бути зведені в абсолют. Тільки тоді людина має право на знання, здатні принести користь не тільки йому одному, а й багатьом іншим. Однак заради цього інколи доводиться жертвувати найціннішим і дорогим – власним життям. Проте, поетеса готова принести таку жертву і «сміливо посміхнувшись – першим зійти на твій вогнище», щоб знищити тіло, але при цьому очистити і зберегти душу, яка є безсмертною.

Посилання на основну публікацію