Аналіз вірша Буніна «Самотність»

Одним з ключових напрямків у творчості великого російського поета і письменника Івана Олексійовича Буніна було розкриття теми самотності. Багато ліричні герої його творів знайомі з цим почуттям. Вони стали дзеркалом душі автора, який довгий час прожив на самоті, був не зрозумілим ні у себе на батьківщині, ні за її межами.

Вчитуючись у рядки вірша «Самотність», складається враження, що воно носить автобіографічний характер, але це не так. Своє творіння Іван Олексійович присвятив своєму близькому другові Петру Нілуса, який був одеським художником на прізвисько «поет живопису».

Роботу над віршем «Самотність» Бунін почав в 1903 році, перебуваючи в Константинополі. Варто відзначити, що хоча цей відрізок часу є одним з найбільш плідних у творчості автора, его душа була наповнена смутком і журбою. Іван Олексійович так само, як і герой його творіння страждав від самотності. Саме тому, присвячуючи «Самотність» своєму другові, Бунін немов об’єднує його долю зі своєю і каже, що самотність це доля всіх талановитих людей, які залишаються незрозумілими навіть близькими і рідними людьми.

Перед від’їздом до Константинополя, Іван Олексійович пережив особисту драму, розставання з коханою дружиною Ганною Цакни. Ця подія не могло пройти непоміченим і знайшло своє відображення в творчості поета і письменника.

Так, не дивлячись на те, що робота над віршем «Самотність» велася в спекотний літній день, його рядки просякнуті осінньої вогкістю і холодним вітром. Ми бачимо, як герой твору залишається один в дачному будиночку, його душа наповнена болем розставання. Кожен рядок вірша лише підсилює ці почуття.

Далі перед нами відкривається історія розриву героя вірша з його коханою жінкою. Виною всьому стала втрата зацікавленості і захоплення коханою людиною. Результатом всьому стало сіре самотність.

Потрібно відзначити, що герой вірша сприймає свою самотність, як доконаний факт і ні чого не намагається змінити. Він не намагається повернути свою кохану, не намагається заговорити з нею. Вона йде під шум осіннього вітру. У героя твору залишається лише одна надія про те, що скоро прийде весна, і дачне містечко знову наповниться голосами.

Варто відзначити, що герой вірша не квапить час, він покірно і байдуже сприймає все, що приготувала йому доля.

Бунін закінчує свій твір словами про те, що непогано було б завести собаку. Цим він натякає на те, що тварина ні коли не кине свого господаря.

Посилання на основну публікацію