Аналіз вірша Буніна «Айя-Софія»

Айя-Софія – одна з назв знаменитого Софійського собору, символу розквіту Візантії. Спочатку він виступав в ролі православного патріаршого собору, потім став мечеттю. В даний час – музей, розташований в історичному центрі Стамбула, турецької столиці. Вірш «Айя-Софія», що датується 1903-06 рр., Скоріше за все, написано Буніним під враженням від подорожі в Туреччину, що відбувся в 1903 році. Івана Олексійовича не турбував перехід найважливішою православної святині під владу мусульман. Будучи мечеттю, собор зберіг свою велич. У творі Буніна немає ніякого релігійного протистояння. Письменник вважав, що кожна віра несе власну частку істини. Тому він не бачив нічого дивного навіть в змішанні кількох релігій в одному просторі. Перші два чотиривірші «Айи-Софії» – опис якогось загадкового нічного обряду, що вселяє страх і трепет. Великий Шейх, ймовірно, вбиває в стінах Софійського собору жінку: «… і мертвою, сліпою вона лежала на килимах». Фінальна пара строф – мечеть вранці. Релігії Бунін готовий протиставити простір небес і повітря, Любов і Весну.

Мусульманська тема займає значне місце в поетичній творчості Івана Олексійовича. У своїх подорожах по Сходу він прагнув подивитися не тільки пам’ятки, але і познайомитися з місцями, де живуть звичайні люди. Відомо, що провідник водив письменника і по туристичним маршрутам, і в приватні будинки. Після першої поїздки до Туреччини Бунін створив так званий «арабський цикл», до складу якого вірша різних років. Іван Олексійович оспівував Схід як земель далеких, чужих, незнаних. Як і більшість російських поетів, він використовував поширені в нашій літературі образи. У творі «Айя-Софія» згадуються не надто оригінальні символи: Святий Коран, Великий Шейх, крива шабля. Застосування досить побитих асоціацій сам Бунін пояснював тим, що любов до екзотичного Сходу – давно відзначена риса західних людей.

Лірика Івана Олексійовича, присвячена мусульманського світу, – чудовий зразок повного занурення творчої людини в чужу культуру, в абсолютно інший менталітет. Його «арабські» вірші просякнуті особливою атмосферою. Вони здатні перенести читача на Схід, познайомити його з багатющою історією цих земель і з їх сучасним життям.

Посилання на основну публікацію