Аналіз вірша Блоку «Вітер приніс здалеку»

Початковий етап творчості Олександра Блока тісно пов’язаний з символізмом – культурним плином, яке проповідувало образність і яскраве, нестандартне вираження думок. Тому ранні твори поета відрізняються великою кількістю метафор і порівнянь, які створюють особливу, витончену атмосферу. У такому ключі витримана і вірш «Вітер приніс здалеку …», написане в останніх числах січня 1901 року. Однак в сірості холодної петербурзької зими Блок зумів вловити перші ознаки наближення відлиги, яку, як стверджує автор, «вітер приніс здалеку».

Символізм припускав підвищена увага до різних дрібниць і їх трактування, як якесь ознакою. Таким незвичайним вісником весни для поета став клаптик блакитного чистого неба, який відкрився «десь світло і глибоко». Автор підкреслює, що в цьому шматочку небесної блакиті немов би розчинилися всі прикрощі та суму. При його появі «плакали зимові бурі», немов би передчуваючи, що їм недовго залишилося царювати на землі.

Подібні метаморфози природи Блок сприймає крізь призму особистих переживань. Наближається весна, запах якої ще тільки витає в морозному січневому повітрі, торкнулися потаємні почуття поета, який відзначає, що «боязко, темно і глибоко плакали струни мої». Однак причина душевних хвилювань поета криється зовсім не в наближається весни. Набагато важливіше для нього те, що «вітер приніс здалеку гучні пісні твої». Мова в даному випадку йде про Любові Менделєєва, з якої поет був знайомий з самого дитинства, однак після тривалої розлуки ледь зумів дізнатися в чорнобривої красуні ту нетямущих дівчинку, з якою грав колись на дачі. Однак найбільше поета вразило те, що подруга його дитинства сприйняла Блоку, як піжони і нікчемного людини, який значно прикрашає свої літературні здібності. Чи варто дивуватися тому, що поет закохався в цю холодну і абсолютно байдужу до нього особу, якій судилося стати його літературної музою.

Блок і Менделєєва побралися лише в 1903 році, але практично до самого весілля поет не був упевнений в тому, що дійсно любимо жінкою, яка вразила його не тільки своєю красою, а й розумом, благородством, чудовим почуттям гумору. Так як бачився він зі своєю обраницею рідко, і, здебільшого, лише на дачі, то весна стала для нього символом відродження любові і зустрічі, що наближається з тією, яка навіки завоювала його серце.

Посилання на основну публікацію