Аналіз вірша Бальмонта «Вітер»

Одним із прийомів символізму є одухотворення неживих предметів, а також проведення паралелі між ними і людиною. До нього вдався поет Костянтин Бальмонт в своєму вірші «Вітер», яке було написано в 1903 році, коли автор перебував у вигнанні. Приводом для заборони на в’їзд до Москви і Санкт-Петербург терміном на три роки послужило участь Бальмонта в акціях протесту. Влада не відправили поета до в’язниці і заслання лише тому, що до цього моменту його ім’я було на слуху у багатьох представників російської інтелігенції, а книги з віршами розкуповувалися із завидною швидкістю.

Проте, Костянтин Бальмонт в повній мірі зміг відчути, що значить бути персоною нон-грата. Провівши кілька місяців в заміському маєтку під Курськом, поет перебрався в Париж, де продовжував писати вірші, переправляючи їх в Росію і публікуючи в різних виданнях. У 1903 році він надрукував вірш «Вітер», в якому між рядків можна прочитати таємниці бажання і надії автора. Дійсно, Бальмонт хотілося якомога швидше повернутися на батьківщину, де масові народні хвилювання набирали обертів, щоб брати участь в зміні влади і бути причетним до повалення самодержавства. Бальмонт ще не усвідомлював тієї простої істини, що будь-яка революція має зворотну сторону медалі у вигляді жертв. Тому автор щиро заздрить вітрі, який не сидить склавши руки: «Вічно – прямо, знову – в дорогу».

На відміну від поета, герой його твору є вільним у власних бажаннях. Саме тому, звертаючись до нього, автор зазначає: «Трохи заснув і, пробуджений, ти готовий знову вспорхнуть». При цьому вітрі підкоряються і лугова трава, і очерети, і озера, де він залишає свій невловимий слід. Але зловити вітер неможливо, так як ще недавно він носив хмари, а в наступний момент вже пішов в тиша. Це властивість вітру особливо імпонує Бальмонт, який хотів би хоч на мить стати таким же невидимкою, щоб внести смуту в розуми і серця людей, а й непомітно зникнути, не привертаючи до себе уваги. Однак автор розуміє, що це неможливо, тому, звертаючись до вітру, вигукує: «Що ти душу мені млоїш?».

Проте, саме вітер Бальмонт вважає своїм учителем, покровителем і соратником. Він просить його: «Дай стремленья твого!». І в цій молитві стільки сили і щирості, що з’являється впевненість – автор дійсно покладає на свого незвичайного друга надії на швидке повернення додому, де його чекають нові випробування

Посилання на основну публікацію