Аналіз вірша Бальмонта «Бог і Диявол»

Серед поетів срібного століття важко відшукати автора, якого б не хвилювали питання світобудови. Кожен російський літератор самостійно трактував для себе такі поняття, як «Бог» і «Диявол», асоціюючи їх з подіями власного життя або ж суспільними явищами. Для Костянтина Бальмонта ці два міфічних персонажа уособлюють не тільки поняття добра і зла. Вони – запорука рівноваги Всесвіту, дві взаємопов’язаних частини світу і людської душі. Розмірковуючи на тему того, наскільки тісно в нашому житті переплітаються ці поняття, Бальмонт в 1913 році написав вірш «Бог і Диявол».

Слід відразу ж зазначити, що автор не віддає перевагу комусь одному зі своїх героїв, вважаючи, що вони доповнюють і врівноважують один одного. Тому поет ставиться до них з рівною часткою поваги і заявляє: «Я люблю тебе, Диявол, я люблю Тебе, Бог». У цій фразі немає сарказму або ж неповаги до догмам християнства. Бальмонт визнає, що темна і світла сили в цьому світі рівні, і їх баланс є запорукою існування всього живого на планеті. «Одному – мої крики, а іншому мрії, але ви обидва великі, ви захват Краси», – підкреслює поет.

Себе він порівнює з блукає хмарою, яка постійно змінює напрямок свого руху. Однак в цьому уявному хаосі саме Бог і Диявол є дороговказом автора, зберігають і оберігають його від неправильних вчинків. Бальмонт руйнує стереотипи про те, що ці персонажі повинні уособлювати конкретні якості і риси характеру кожного з нас. У релігії ця тема вельми перебільшена, а у Бальмонта набуває дещо інше смислове навантаження. Коли в його душі править Бог, то поет відчуває себе творцем, відзначаючи: «О, як радісно жити мені, я плекаю поля». Однак якщо верх беруть деструктивні сили, то автор перетворюється на справжнього деспота, безжального і нещадного, зізнаючись: «Багато снів я зруйнував, багато спалив я будинків».

Відмовитися від Бога на догоду Дияволу і навпаки Бальмонт вважає для себе неможливим, адже в цьому випадку довелося б позбавлятися від частини власної душі, яка б втратила ту крихку гармонію, яку кожен з нас спочатку отримує в подарунок від вищих сил. Схиляючись перед ними, поет зазначає: «О, таємничий Диявол, про, єдиний Бог!». Він захоплюється підступність і мудрістю власної натури, розуміючи, що став тим, ким є, лише завдяки рівновазі двох протиборчих стихій.

Посилання на основну публікацію