Аналіз вірша Бальмонта «безпритульний»

Костянтин Бальмонт неодноразово робив спроби зазирнути за межі світобудови і зрозуміти, чому їх неможливо розсунути одним лише зусиллям власної свідомості. Поет карався питанням, чому в цьому величезному світі він почуває себе так незатишно і не може у всьому Всесвіті відшукати місце, де б зміг бути по-справжньому щасливий. Його обтяжує суєта великих міст, а й в сільській глушині автор не може знайти душевної гармонії. Пошуків такого місця, де б думки і почуття звучали в унісон, і присвячено вірш «безпритульний», написане в 1895 році.

Поет зізнається, що його «не маніла тиха радість, спокій, тепло рідного вогнища», адже за своєю натурою він є мандрівником, який хоче щомиті отримувати нові враження від життя. Її обивательський аспект Бальмонта абсолютно не цікавить, він не прагне до розкоші і матеріального благополуччя. «Краса інша серцю дорога, я чую рев і гуркіт водоспаду», – зазначає поет. Йому сняться гори і морські береги, які в підсвідомості складаються в романтичні образи. Подібні мрії наяву є для Бальмонта своєрідною віддушиною в щоденній круговерті подій, і автор віддає собі звіт, що час від часу занурюється в якийсь паралельний світ, створений його ж уявою. Робить поет це цілком усвідомлено, так як мріє «забути, що означає плач, що означає сміх» – два крайніх прояви людських емоцій, від яких поет уже добряче стомився.

Однак кожна нова подія в житті, навіть якщо мова йде про якийсь дріб’язкової подію, народжує в душі Бальмонта найрізноманітнішу гаму почуттів, які змінюють один одного, немов в калейдоскопі. Саме цей факт дратує поета, який не може зосередитися на найважливішому і сокровенне. Але варто тільки уяві перенести його в інші світи, як наступають довгоочікувані спокій і умиротворення. Там, в своїх фантазіях, поет може з легкістю «будити в горах гуркітливе відлуння», а також проводити час в спогляданні «пустелі світової», адже в такі моменти все реальне і матеріальне просто перестає для нього існувати. Автор відчуває себе частиною величезного світу і при цьому отримує величезне задоволення від того, що ніхто не може перешкодити його духовному самоті. Такі спроби втечі від самого себе і від реальності виглядають досить наївно, але саме в них Бальмонт черпає своє натхнення і сили для того, щоб мужньо долати життєві негаразди.

Посилання на основну публікацію