Аналіз вірша Бальмонта «Безглагольними»

Образ російської природи присутній у творах багатьох поетів, і в більшості випадків пейзажна лірика наповнена красою і умиротворенням. Однак Костянтин Бальмонт бачить навколишній світ далеко не в таких радісних і чистих тонах, до яких всі ми звикли. Вся справа в тому, що поет намагається зіставити те, що відкривається його погляду, зі своїми внутрішніми відчуттями. І в підсумку вимальовується далека від оптимізму картина, яку автор малює у своєму вірші «Безглагольними», створеному в 1900 році.

Сама назва цього твору вказує на особливості слов’янської натури, яка відрізняється мовчазністю і стриманістю. Навіть коли нам боляче і погано, ми вважаємо за краще приховувати це від оточуючих. Джерелом такої поведінки поет вважає навколишній світ, стверджуючи: «Є в російській природі втомлена ніжність, безмовна біль прихованою печалі». Саме те середовище, в якому живе російська людина, немов би в своєму розпорядженні до зневіри і тузі. У всякому разі, Бальмонт бачить саме цей бік природи, стверджуючи, що образ ранкової річки в тумані, спорожнілого саду або ж застиглої осоки незмінно народжує в душі людини біль. «У всьому Стомлені – глухе, німе», – зазначає автор, посилаючись на те, що дуже часто навіть так милі слов’янської душі луки і ліси налаштовують людину на песимістичний лад, вселяють в його душу тугу і печаль. Пов’язано це з тим, що душа просить іншого, але не може отримати бажане, тому що кругом один і той же сумний пейзаж, нескінченний, немов саме існування Всесвіту, похмурий і позбавлений чарівності.

Звичайно ж, Бальмонт перебільшує і перебільшує власні переживання, відмовляючись помічати, що навколишній світу все ж може бути чудовим у своїй красі. Але сонячний день, краплі роси на листі дерев або ж теплий весняний вітерець не знаходять відгуку в душі поета. «І серце пробачила, але серце застигло, і плаче, і плаче, і плаче мимоволі», – зазначає Бальмонт. Автор не хоче зізнаватися навіть самому собі, що іноді подібне зневіру накочує на будь-яку людину, і на це можуть бути різні причини. У поета це – особиста драма, пов’язана з невдалим шлюбом і спробою самогубства. Пройде час, і Бальмонт знову зможе усвідомити, що життя може бути по-справжньому прекрасною. Однак в останній момент написання цього вірша навколишня природа народжує в душі автора лише печаль, і він підсвідомо шукає в ній риси, здатні підсилити це гнітюче відчуття.

Посилання на основну публікацію