Аналіз вірша Ахматової «А там мій мармуровий двійник …»

Анну Ахматову нерідко звинувачують в тому, що її творчість забарвлене в песимістичні тони. Частково це дійсно так, тому що у цього автора склалася особлива манера оповіді, заснована на публічній демонстрації своїх думок і переживань. Проте, у Ахматової не так багато віршів, в яких би вона торкалася тему смерті. Переважна більшість таких творів належить до раннього періоду творчості, коли поетеса активно пропагувала ідеї акмеїзму. Серед них – вірш «А там мій мармуровий двійник …», датоване 1911 роком і яке увійшло в дебютна збірка Ахматової під назвою «Вечір».

Здавалося б, в цьому творі немає нічого незвичайного, тому що автор розповідає свої відчуття після поїздки в Царське Село, де в покинутому парку випадково виявила залишки мармурової скульптури. Однак при погляді на зруйнований пам’ятник в думках Ахматова вбудувала вельми незвичайну картину, провівши паралель між сьогоденням і майбутнім. Цей вірш в якійсь мірі можна вважати пророчим, так як в ньому автор передбачає свою долю. І хоч пророцтво в точності не збулося, збіглося головне – Ахматова дійсно стала знаменитою поетесою, і мармурові пам’ятники їй сьогодні можна зустріти в багатьох містах світу.

Старий бюст з мармуру, виявлений в Царському Селі, автор вважає своїм двійником. Він, «повержений під старим кленом», знайшов спокій, про який мріяв. Лик скульптури повернуть до «озерним водам», а сама вона вже частково заросла молодий і соковитою травою. «І миють світлі дощі його запечену рану», – зазначає Ахматова, явно натякаючи на те, що пам’ятник був кимось зруйнований, але бажаючих відновити його так і не знайшлося.

Поетеса не сумнівається, що її теж чекає подібна доля. Тому вона, звертаючись до поваленої скульптурі, зазначає: «Холодний, білий, почекай, я теж мармурову стану». У цій фразі міститься не тільки констатація факту, так як кожна людина смертна за своєю природою. Ахматова переконана, що і їй будуть споруджувати пам’ятники, які, можливо, точно так же будуть зруйновані свого часу. Вона не сумнівається, що стане знаменитою, але і не виключає тієї можливості, що її поетична слава виявиться недовгою. Чи так це – покаже час. Однак безперечно одне: Анна Ахматова є однією з найяскравіших поетес 20 століття, ім’я якої вже увійшло в історію не тільки російської, а й світової літератури.

Посилання на основну публікацію