Анна Ахматова була справжньою патріоткою. Вона досить суперечливо ставилася до радянського уряду, яке заслало її сина в табори, а чоловіка і зовсім забрало. Однак коли перед нею відкрилася можливість виїхати за кордон і сховатися від голоду і злиднів, поетеса відмовилася від такої життєвої лотереї.
У світлі, мирні часи Ахматова не раз була в подорож по закордонних країнах. Вона була знайома з тим порядком, з тим спокоєм, що там панувало. Однак жінка ніяк не могла змиритися з тим байдужістю, з тієї холодністю, яка жила в серцях іноземців. Саме тому, Ахматова залишається відданою своїй батьківщині, вона не залишає її в такий складний час.
Велика Вітчизняна війна змусила Ганну Ахматову повірити більшовикам, адже тільки вони могли привести Росію до перемоги. У 1941 році поетеса пише вірш «Клятва». Воно наскрізь просякнуте болем, проте відчувається і сила, віра в перемогу. Жінка немов передчуває, що всі складнощі ще попереду і потрібно набратися мужності, терпіння і сили волі.
Дійсно, так і вийшло. Через кілька місяців Ахматова була учасницею блокади Ленінграда. У своїй віршованій роботі поетеса намагається звернутися до всіх жінок, які чують її. Вона просить всю ту душевний біль, яка накопичилася, перевести в силу, в боротьбу.
Ахматова дає обіцянку про те, що, не дивлячись ні на які труднощі, російський народ не скориться ворогу. І ці слова абсолютно позбавлені пафосу, вигадки. Ахматова щиро говорить про це, від щирого серця. Це своєрідний крик пораненої душі, яка жадає перемоги, яка буде до кінця боротися за свій рідний край.