Анна Ахматова була справжньою патріоткою. Вона досить суперечливо ставилася до радянського уряду, яке заслало її сина в табори, а чоловіка і зовсім забрало. Однак коли перед нею відкрилася можливість виїхати за кордон і сховатися від голоду і злиднів, поетеса відмовилася від такої життєвої лотереї.
У світлі, мирні часи Ахматова не раз була в подорож по закордонних країнах. Вона була знайома з тим порядком, з тим спокоєм, що там панувало. Однак жінка ніяк не могла змиритися з тим байдужістю, з тієї холодністю, яка жила в серцях іноземців. Саме тому, Ахматова залишається відданою своїй батьківщині, вона не залишає її в такий складний час.
Велика Вітчизняна війна змусила Ганну Ахматову повірити більшовикам, адже тільки вони могли привести Росію до перемоги. У 1941 році поетеса пише вірш «Клятва». Воно наскрізь просякнуте болем, проте відчувається і сила, віра в перемогу. Жінка немов передчуває, що всі складнощі ще попереду і потрібно набратися мужності, терпіння і сили волі.
Дійсно, так і вийшло. Через кілька місяців Ахматова була учасницею блокади Ленінграда. У своїй віршованій роботі поетеса намагається звернутися до всіх жінок, які чують її. Вона просить всю ту душевний біль, яка накопичилася, перевести в силу, в боротьбу.
Ахматова дає обіцянку про те, що, не дивлячись ні на які труднощі, російський народ не скориться ворогу. І ці слова абсолютно позбавлені пафосу, вигадки. Ахматова щиро говорить про це, від щирого серця. Це своєрідний крик пораненої душі, яка жадає перемоги, яка буде до кінця боротися за свій рідний край.
Loading...
