Аналіз вірша Ахматової «Безсоння»

У 1914 році світ побачив другий збірник Ахматової «Четки», який закріпив за нею звання найпопулярнішої російської поетеси початку двадцятого століття. До книги включено вірш «Безсоння». Твір датована 1912 роком. Головна його тема позначена вже в назві. Лірична героїня тексту довгий час не може заснути ночами. У перших рядках Ахматова за допомогою буквально пари деталей створює потрібну атмосферу. Вона повідомляє про жалобному нявкання кішок та про звук кроків, чути десь далеко. Читач нічого конкретного не знає про місце, де відбувається дія вірші. Проте, вже після двох початкових рядків у нього є можливість представити себе там. В кінці першого чотиривірші – оксюморон, не позбавлений сумною іронією. Тут важливо відзначити – героїня до безсоння звертається на «ти», як до старої доброї знайомої. Таке панібратство відразу ж пояснюється – нормальний здоровий сон не приходить протягом трьох місяців.

Друга строфа починається з риторичного вигуку. Героїня вітає безсоння, нітрохи не дивуючись її появи. Вона називає постійну гостю красунею і беззаконніцей з нерухомим ликом і задає їй не потребує відповіді питання: «… Хіба погано я тобі співаю?». Цікаво, що Ахматова у вірші приховує причини безсоння. Читачеві залишається тільки самому здогадуватися, через що не спиться героїні. У контексті ранньої творчості поетеси найвірогідніший варіант, що напрошується сам собою, – через любов. У фінальній частині твору з’являються ще деталі, що дозволяють уявити собі обстановку, в якій знаходиться лірична героїня, – завішені білою тканиною вікна, струмує блакитний напівтемрява. Відразу перед очима постає затишна кімнатка в сільському будинку. Можливо, вірш натхненно перебуванням Ахматової в Слепнево – маєтку сімейства Гумільовим, куди вона нерідко приїжджала в період з 1911 по 1917 рік.

В кінці тексту виявляється, що безсоння не приносить героїні неймовірних страждань. Більш того – їй дуже легко в компанії незваної гості, що стала постійною, хоча вона і не розуміє, чому так відбувається. В даному тексті взагалі більше питань, ніж відповідей на них. Зверніть увагу на чи не головний засіб художньої виразності, що використовується Ахматової тут, – це риторичне питання. Пошук відповідей Анна Андріївна залишає на відкуп читацької фантазії.

Посилання на основну публікацію