Аналіз вірша Ахматової «А, ти думав я теж така …»

Після розриву відносин з Миколою Гумільовим Анна Ахматова подумки продовжує вести з ним суперечки та діалоги, дорікаючи колишньому чоловіку не тільки в зрадах, а й в руйнуванні сім’ї.

Дійсно, у поетеси накопичилося занадто багато претензій до цієї людини, яка спершу домагалася її кохання, а потім кинула, наче іграшку. Виходячи заміж за Гумільова, Анна Ахматова була впевнена, що приносить себе в жертву людині, яка її обожнює. Сама ж поетеса не відчуває до свого обранця кохання, вважаючи, що і без цього можна побудувати досить міцну і щасливу сім’ю.

Однак дуже скоро ситуація кардинально змінюється, так як поетеса без пам’яті закохується в свого чоловіка. Гумільов же, незважаючи на народження сина, все більше віддаляється від дружини, яку не може підпорядкувати своїй волі.

Дійсно, Ахматова проявляє завидну завзятість у питаннях, які стосуються літератури, і незабаром своєю славою затьмарює навіть чоловіка, який щиро переконаний, що жінка, за своєю природою, не може бути поетом.

Очевидно, прийняти поразку від Ахматової Гумільов не в силах, тому союз двох творчих особистостей виявляється приреченим.

Що б не говорили сучасні дослідники творчості Ахматової, вона до самої смерті продовжувала кохати свого першого чоловіка, хоча і визнавала, що часом на зміну цьому почуттю приходять злість і ненависть.

Адже, залишивши її заради інших жінок, Гумільов взяв реванш, позбавивши дружину можливості зробити крок у відповідь. Саме з цієї причини вона подумки продовжує з ним незакінчений розмову і в 1921 році присвячує чоловікові вірш «А, ти думав – я теж така…».

У ньому Ахматова відкрито звинувачує Гумільова в зрадах, підкреслюючи при цьому, що ніколи не уподібниться його обраницям і не стане молити про кохання.

Поетеса знає, що щира любов не може бути приворотною, тому відкидає можливість приворожити чоловіка і відмовляється від усіх тих дурних вчинків, які нерідко здійснюють зневірені жінки.

Але і пробачить завданої образи вона не в змозі. Тому, звертаючись до колишнього чоловіка, заявляє:

«Будь ти проклятий».

Вона не здогадується, що дуже скоро цим словам судилося здійснитися. Але в той момент, коли пишуться ці рядки, Ахматова готова на все, щоб змусити Гумільова страждати. А її вражене жіноче самолюбство змушує дати страшну клятву:

«Я до тебе ніколи не повернуся».

Своє слово Ахматовій вдається стримати, але лише з тієї причини, що менш ніж через місяць Гумільов буде розстріляний, про що поетеса дізнається лише через багато років.

Посилання на основну публікацію