Аналіз вірша «Анчар»

Вірш «Анчар» було створено Пушкіним в 1828 році. Щоб написати свій вірш, автор використовував давню легенду про дерево, просякнутому смертельною отрутою.

Особливий вплив на хід написання даної роботи справило повідомлення доктора Фурш, який розповідав про чудо-острів, де розташувалося і виросло дерево, темне і страшне, навколо нього немає нічого живого. Людина не може прожити біля цього дерева, його долає смерть. Таке містичне повідомлення доктора надихнуло Пушкіна на написання вірша «Анчар».

Його робота складається з двох частин. Перша частина охоплює п’ять чотиривіршів. Рядки знайомлять читачів з мертвим пейзажем. Ми бачимо перед собою дерево, абсолютно млявою, з отруйними кореневищами. З гілок цього дерева капає смола, яка несе в собі смерть:

«Яд капає крізь його кору
До полудня розтопити від спеки … »
«… В пустелі все мертво, непорушно:
І тигр не йде: … ».

Анчар – це місце зла. В даному вірші рух означає смерть, а не веде нас до життя. Звичайно ж, епітети допомагають Пушкіну створити таку жахливу картину, яка з’являється в нашій уяві: «зелень мертву гілок», «отруйний дощ». Використання епітетів дозволяє автору яскраво і соковито описати всі дії, які читач повинен побачити в цьому вірші.

Застосування порівнянь дозволяє Пушкіну відкрити перед нами той жах, яким переповнена смертна долина: «Анчар, як грізний вартовий».

Є в вірші і метафори: «природа породила … напоїла».

Друга частина творчої роботи Пушкіна відкриває нам зовсім інший світ. Ми бачимо людські відносини, а точніше ставлення «раба» і «повелителя». Ми спостерігаємо соціальну нерівність і соціальну залежність однієї людини від іншого. Ті владики і королі, які займають соціальні верхівки, наказують свої рабам йти на вірну загибель: «І той слухняно в дорогу потік …».

Раб, виконуючи доручення владики, вчиняв дії безвольно, він був схожий на течію річки, яке йде туди, куди пробита дорога.

Використані епітети показують нам відношення автора до рабів – він їм співчуває, називає їх «бідними рабами».

Пушкін застосовує в рядках жалісливі дієслова: «ліг – і помер», «приніс – ослаб».

У вірші ми бачимо глобальне порівняння і узагальнення.

Олександр Сергійович проводить аналогію між поняттями природного зла і людського зла: анчара і деспотизму. І ми бачимо, що зло людське набагато жахливішою. Тиранія веде і тягне смерть.

Вірш «Анчар» наповнене антитезами: раб – владика. Є в рядках і анафора, яка підкріплює і підсилює ті емоції, які відчуває читач: «Приніс і ослаб – і ліг».

Використовуючи в рядках чотиристопний ямб, Пушкін наділяє сюжет життям і рухом. І в першій частині це природне зло, а в другу – зло людини.

І кожен з нас, прочитавши творчу роботу «Анчар» може зробити висновки про те, що не можна бути таким безвольним і безликим, як раб. Потрібно чинити опір тиранії і тоді, у неї не буде шансів на перемогу над людиною вільною і вільним.

Посилання на основну публікацію