Аналіз твору “Антонівські яблука” Буніна

Ностальгічний розповідь Буніна описує побут російського села очима поміщика. Певною мірою саме садиби, подібні таким, які описуються в оповіданні і були своєрідними оберегами традицій російської культури. Саме в садибі формувався уклад існування, якщо завгодно садиба була «системоутворюючим підприємством» тільки для російської культури.

Тому так тужить автор, тужить він не по запаху антонівських яблук, але по тому спектру відчуттів, які з ними пов’язаний, по тому укладу, який був характерний для минулих часів. Оповідач не шукає щастя, але спокою і волі, він тверезо оцінює зміну часів і епох, холоднокровно сприймає зміни, але нічого не прикрашає. У новіші часи він відзначає як подрібнювали поміщики, як канули в Лету часи, коли він міг багато днів полює, залишатися в будинку у нового знайомого і годинами просиджувати в затишній бібліотеці.

Цього вже не існує, флер колишньої часу випарувався як минулі часи, залишилося тільки ностальгія, однак, герой носить в собі ту саму культуру і відчуття часу. Колись і його не буде і зникне цей образ, як зник колишній світ. Весь розповідь пронизаний таким відчуттям ефемерності і примарності існування.

Більш того автор навіть поволі задається питанням про те чим взагалі є справжнє існування: мріями, переживань або спогадами. Літературний прийом, який він використовує, в подальшому з задоволенням підхоплять й інші творці, а основний мотив був випробуваний письменниками-сучасниками Буніна.

Тут важко не згадати У пошуках втраченого часу Пруста, який є фактично ровесником Антоновських яблук (розповідь написаний в 1900, а Пруст почав ідею роману в 1896, а опублікував в 1909), де основа сюжет практично ідентична.

Герой їсть печиво і занурюється в мрії і спогади. Герой Буніна теж згадує на основі відчуття смаку і запаху втрачені часи.

Можливо для того часу в цілому була характерна якась атмосфера ностальгії, відчуття хисткості усього світу і розуміння не тільки тотальної зміни епох, але і його повної ілюзорності.

Аналіз 2

Відомий розповідь Буніна «Антонівські яблука» був написав в найкоротші терміни, але не повністю закінчений. Довгий час автор постійно повертався до даного розповіді, саме тому кожне наступне видання має якісь коригування. Протягом усього твору автор сумує за минулим, постійно згадуючи його.

В оповіданні дії відбуваються восени, а саме, ранньою. Адже тоді починають збиратися урожай і яблука. Яблука дуже смачні і мають приємний запах. Читач сам вже згорає від бажання спробувати ці яблука, адже так апетитно все описано. Запах фруктів змішався з запахом осені, в результаті лунає чудовий і приємний аромат. Саме цей запах і Бунін відчуває все життя. Коли автор описує природу, то вживає безліч метафор і епітетів Він хоче якомога точніше все описати. Для того, щоб читач сам занурився в атмосферу, яка передається на протязі всього твору.

В оповіданні «Антонівські яблука» головним героєм є панич. Бунін не хотів розкривати історію головного героя, він просто описав його життя. Автор не віддається повністю опису природи, він не забуває описувати звичайні побутові речі. Наприклад, розповідає про бабусю, яка збирається вмирати. Згадує про тітку, яку страху так обожнювала. Далі Бунін перемикається на поміщика, який любив усім серцем займатися полюванням. Він насолоджується процесом полювання. У цього поміщика постійно збиралися мисливці, разом вони любили посидіти і випити. Для того, щоб почуття туги було більше, Бунін описує пізню осінь. Хоч негода і закінчилися, але сонечко вже не гріє. А всім не вистачає тепла і грайливості. Від цього і знаходить смуток і туга на всіх.

На жаль, з усім цим теплом пропав і запах, який так любив автор. Аромат антонівських яблук. Давно все закінчилося, дитинство теж. На жаль, залишилася тільки печаль і смуток за тим, що вже пішло. Ось уже й почалася зима. Все замело снігом. Цим Бунін хоче показати те, що дороги назад вже немає.

Бунін дуже точно підібрав час року, яке описував в творі. Ось вона – рання осінь. Час, коли збирають урожай. В цей час дитинство триває. Все добре. Пізня осінь – прощання бабусі з життям, а потім зима. Минуле залишилося тільки в думках і серці. Життя, як не дивно, триває. Розповідь можна назвати навіть сумним, але не дивлячись на це, Бунін вклав в нього всю свою душу.

Посилання на основну публікацію